Каель
Лють вирувала в мені, змішуючись із незрозумілим страхом. Як вона посміла так зухвало обдурити мене? Мене, Каеля Дар Ріона! Але, попри гнів, я не міг викинути її з голови. Арія Мур. Її сміливість, її непокора… це дратувало і водночас… викликало якусь дивну зацікавленість. Я відправив усіх своїх солдатів на її пошуки. Вона не могла далеко втекти.
Аларік зайшов до моїх покоїв, його обличчя виражало стурбованість.
— Каелю, що відбувається? Чому всі солдати кинуті на пошуки цих дівчат?
— Вони втекли, Аларіку — відповів я різко, намагаючись приховати справжні причини своєї тривоги. — Це неповага до королівської влади. Їх потрібно повернути.
— Але така кількість солдатів… Ти ж розумієш, які чутки це викличе?
— Я знаю, що роблю — відрізав я, відвертаючись до вікна. «Якби ж ти знав, що справа не лише в неповазі».
Кожна втрачена година, кожна безрезультатна доповідь солдатів викликали в мені все більше роздратування… і тривоги. Чому мене так сильно хвилює доля цієї смертної?
Пройшов вже місяць як я не можу її знайти… Пізньої ночі я покликав Равена, старого радника нашої родини, чия мудрість не раз допомагала мені в складних ситуаціях.
— Равене, — почав я, дивлячись на полум’я у каміні, — ти колись відчував… незрозумілу прив’язаність до когось?
Равен, старий і мудрий, з довгим сивим волоссям, уважно подивився на мене своїми проникливими очима.
— Істинна пара, мій принце? Невже час прийшов?
Я нахмурився. — Одна з втікачок… землянка. Коли наші погляди зустрілися… я відчув щось дивне. Але її бунт… її непокора… це все ускладнює.
— Серце не обирає, мій принце, — тихо промовив Равен. — Істинний зв’язок — це рідкість і велика сила. Не варто її відкидати через гордість чи упередження.
Його слова змусили мене задуматися. «Він правий. Противитися цьому почуттю — нерозумно».
Дозволити їй зникнути було неможливо.
— Равене, — сказав я рішуче, підвівшись на ноги. — Я сам вирушу на її пошуки.
— Сам? Але ж, мій принце…
— Я повинен її знайти, більше людей привертає більше уваги, дівчатам буде важче переховуватись від мене одного. Не лише як втікачку, але… як мою істинну пару. Я хочу зрозуміти її. Зрозуміти цей бунт. І якщо це можливо… знайти спільний шлях.
— Це мудре рішення, мій принце — кивнув Равен. — Але будьте обережні. Її дух сильний, і її дії непередбачувані.
— Я знаю — відповів я, відчуваючи, як у моєму серці зароджується не лише рішучість, але й нетерпіння. Я повинен її знайти.