122 (В поміч АГС)

- Мені сьогодні поїзд снився. Значить скоро поїдемо у відпуск. - Авторитетно заявив Тоха.         - Чому ти так вважаєш? - Слова побратима мене збадьорили і найбільше хотів почути аргументацію такого сміливого твердження. 
-  Скоро сам побачиш. Тому що, сни у мене віщі. Вони втілюються наяву. - Відповів Тоха, лежачи та перебираючи в пальцях металічну коробочку з тютюном.
- Трясця, нехай так і буде! - Почуте мене задовольнило. Більше того, від думки про відпуск, в грудях зажевріла надія. Я уявив, що виберуся звідси, при чому дуже далеко. Мій мозок одразу почав заперечувати. Мовляв, командування махаючи відпуском перед очима, тільки підсолоджує важкі воєнні будні. Не більше. Згадувалися слова сержанта взводу: "Вас в армії все одно "намахають". Нікому і нічому не вірте". 
Вдодачу, я відчував себе в пастці. Якщо з багаточисельних спроб ворог не влучить в окоп, то при виході з позиції, наша група стане значно вразливішою. Росіяни весь час тримають розвідувальні дрони в небі. 
Вперше в армії, я занепав духом настільки глибоко, що все навколо бачив в найтемніших тонах.
З Тохою ми розмовляли про різне: службу, хто чим займався в мирному житті, про футбол. З ним ми стали заручниками однієї маленької ями і вона давала змогу ближче познайомитися один з одним. Хоча, до цього ми не спілкувалися і вважаю були досить різними людьми за своїми характерами. Тоха більше товариський, зірви - голова. Я мовчун, багато що обдумував та тримав в собі. 
Уважно слухаючи побратима, піднявся по стінці окопа і поглядав на протилежну лісопосадку, за кілометр на схід. З неї клубочився густий дим. Коли, зовсім поруч, простір розітнув різкий вибух, повітря потужною хвилею, впереміш із землею вдарило мені в щоку. Інстинктивно я впав на саме дно окопу.
- Що в мене з лицем? Воно ціле? - В паніці вирвалося питання з рота, поки я торкався руками обличчя. 
- Братан, все норм в тебе з лицем! - Слабко розчув голос Тохи, через голосне гудіння у вухах.
Невже, як минулого разу, з близьким попаданням танку і на цей раз пронесло. Те що контузило, не велика біда. Слідом провірив, чи не має цівки крові на щоках та шиї. Чисто, просто добре оглушило. Ворожий Спгешник бив напрочуд чітко. Скільки цей окупант нам крові випив. Проте, його майстерність викликала повагу. 
Наступні п'ять хвилин ще лягло декілька снарядів СПГ. Я звично накрився бронежилетом і максимально склався калачиком, здригаючись від близьких прильотів. Здавалося, ще декілька сантиметрів і цей "спис" влетить до нас в окоп. 
Слідом по нам працювали мінами. Вони падали неподалік в поле.