113 (В поміч АГС)

Вже третя група пройшла повз нашу позицію. Їх втомлене човгання чобіт об землю та притишені голоси мене розбудили. Я спохватився, подумавши що це штурмовики з нашого третього батальйону, проте Тоха заспокоїв, сказавши що перший раз їх бачить. 
Був сонячний світанок. Його розривали гучні вибухи. Окупанти били сто двадцятим мінометом по піхоті. Важкі снаряди свистіли над самою головою і падали поруч, вниз по лісопосадці. Земля тремтіла, доносився бридкий запах горілого заліза. 
По тому куди б'є ворожа артилерія, я розумів де піднімається чергова група. В мене виникало нерозуміння, чому вони заходять зараз, а не на годину раніше? По темряві легше, або по сіряку, коли ніч перетікає в світанок і ворог проводить заміну розвідувальних дронів із тепловізіром на звичайні.
Серія потужних вибухів зверху лісопосадки і миттєвий пронизливий крик. Ворог добився свого. По тому, як переповнений болю вереск наближався до нас, зрозумів, що одразу проходить евакуація. Аби винести пораненого, треба, як мінімум, три - чотири людини. А при активному обстрілі скупчуватися дуже небезпечно. Нерідко доводиться обирати, між здоров'ям та життям побратима і ризиком для життя тих хто нестиме. Два тижні тому, таким чином знищили всю нашу евак - групу, де в роту з вісьми людей повернувся лише один я.
- Аааа.. болить, не можу. - Невпино кричав трьохсотий. - Хлопці винесіть мене звідси. Не кидайте. - Благав він побратимів.
Уважно слухаючи і прикурюючи, Тоха нахилився до мене і буденно промовив.
- Добре, що гучний такий. Значить є сили. Більше шансів вижити, якщо винесуть. 
Коли евак - група з другого батальйону проходила повз нашу позицію, то Шахтар з сусідньої копанки запропонував їм допомогу. Вони відмовилися, мовляв людей хватає. А на питання чи є ще поранені зверху лісопосадки, відповіли, що інші двохсоті. 
Тоха добавив, що хлопця сильно зачепило, буквально розворотило ногу. Я мовчки продовжував лежати на дні окопу, дивлячись на блакитне небо в сонячному сяйві. Мені зовсім не хотілося бачити чиєсь чергове сплюндроване тіло.
В навколишньому хаосі вибухів та криків, з жахом думав, що робитимемо раптом когось на позиції затрьохсотить чи зайдуть штурмові групи третього батальйону. Із п'яти людей моєї групи, розумів, що нести пораненого зможе Фєдя та я, якщо коліно не підведе. Шахтар і Койот вже вікові, їм важко себе тягнути на велику дистанцію, що казати про додаткову вагу. Тоха занадто худощавий та має хворобливий вигляд. Мене злило, що командування зібрало залишки із роти і відіслало настільки недієздатну групу. Хоча, на папері всі могли виконувати поставлені завдання. 
Нехай, все минеться..