112 (В поміч АГС)

Весь боєкомплект ми дотягнули на позицію. Більше того, знайшли покинутий цинк з вогами обабіч дороги і його взяли з собою. Тепер для розрахунку Шершня достатньо гранат, аби прикривати нашу піхоту і вражати ворожу. А він був агсником талановитим, від хлопців чув за його подвиги ще як тільки прийшов в роту.
Виконавши прохання Роми, я знову заліз в окоп. Там вже сидів Фєдя і Машиніст. Ми втиснулися, але ніхто не міг зручно вміститися: ні прилягти, ні випрямити ноги. Перший не витримав Фєдя. Він сказав, що піде в окоп, який облаштовував на минулому бойовому виході, адже вже заходив сюди на позицію. Його копанка знаходилася за тридцять метрів. 
Коли ми з машиністом залишилися двоє, то лягли, як кілька в банці. Він ноги поклав біля моєї голови, я біля його. Автомати поклали поруч, перевіривши чи вони не заряджені. Побратим одразу відкрив сухпай і почав активно їсти. Мені ж нічого не лізло до рота. Я закрив повіки і намагався подрімати, обійнявши себе руками понад броніком. Холод відчувався все виразніше, а я не вкинув, навіть, кофтини в рюкзак. Виною моє розгільдяйство та що на збори дали дуже мало часу. Відправили на перед фронту і в дорогу помахали рукою, не сказавши які стоять перед нами бойові задачі і на скільки заїжджаємо. Залишалася слабка надія, що завтра вийдемо звідси, але в такий сценарій вірилося мало. 
- Назар.. Назар.. - крізь сон я почув голос Машиніста. Відкривши повіки, побачив ту саму зоряну ніч. Прокинувшись, із розчаруванням усвідомив, що тіло моє наскрізь промерзло. А в сні було тепло та тихо. - Нам треба звідси забиратися. Мусово! Просто виходимо звідси. Інакше ми тут всі помремо. 
- Що? - Не одразу втямив, що хоче від мене побратим. 
Відкусивши шматок галети, він відповів:
- Забираймося звідси. Беремо хлопців з нашої роти і валимо. В тебе рація, ти як командир. Прояви ініціативу.
Мене роздратували такі слова. Не тому, що я був замотивований до бою, а тому що сам хотів покинути це гибле місце. Але розумів, що просто стати і забратися це не вихід. Тут наші побратими АГСники..
- Блін, ми зараз нікуди не підемо. Це не можливо. Зачекай, рано можливо нас виведуть. - Просичав я.
- Ну й дурак. Якщо то сам піду. - Коротко відповів він.