110 (В поміч АГС)

Ніч була доволі світла. Місяць навис над землею в безхмарному небі. Дув літній, легкий вітерець. По ліву руку простягалося заросле високим зіллям поле. І за більше, ніж кілометр, впиралося в чергову, осточортілу лісопосадку. 
Ці, відносно, тонкі смуги дерев, сприймалися як міфічні та небезпечні велетенські змії. Вони знаходилися повсюди і самим своїм виглядом викликали відчуття втоми, страху та смерті. 
Кульгаючи і тягнучи свою ношу, я думав про те, що попав в пастку. Якщо мене зараз, або згодом, не вб'ють росіяни, то через травму коліна буде проблемно покинути перед фронту. Аби вийти, потрібно долати великі дистанції і рухатися чим швидше, особливо через простріляні квадрати. Тим паче, зараз  заходив в складі евак - групи і нам ставилася задача виносити поранених та загиблих. А як я зможу когось винести, коли сам із зусиллям пересуваюся? 
Варячись у внутрішній безвиході, проминув підбитий бтр з буханкою. Уважно дивився на право, в проріхи поміж скалічених дерев. Важливо, не розминутися з побратимами, інакше можу вийти на ворога, що досить часте явище на війні. 
В цій лісопосадці, поки вгледів тільки одну позицію і то ближче до початку. Хлопці по темряві якраз обладнювали її, голосно перешіптуючись між собою. Вгледівши нас, вони з недовірою принишкли, уважно приглядаючись. Ми привіталися до них. 
- Мужики, привіт. - В гущавині війни з окупантами, українська мова звучала особливо тепло. І питання: "свій - чужий" відпадали моментом.
Нарешті, за сто метрів від знищеної техніки, я натрапив на нашу позицію. Рома був вже весь у роботі. Із запалом відчитував групу агсників, котрих прийшов міняти.
- Ви чого не копали бліндаж? Тут все, як ми вам залишили! Чим ви тут, взагалі, займалися? - Активно задавав він питання, на які його молодшим колегам не було, що відповісти. - Блін, зараз беріть лопати і рийте!