109 (В поміч АГС)

Я перетнув поворот на адреналіні. Продовжуючи бігти ще до п'ятдесяти метрів під посадкою "Сідней". Опісля, мішком впав на протоптані ділянки під хащами. Вчора по дню, якраз тут лежав, перечікуючи активність "ворожих очей" і стрілкової зброї. Тому знав, що тут не має протипіхотних мін. Поруч приземлилися хлопці, мовчки дослухаючись до навколишнього. 
На фронті залягло незвичне затишшя і настирливе гудіння дронів вгорі, особливо в'їдалося у вуха. Довго нам відпочивати не варто було, позаду дихає в спину багаточисельніша група. Перевівши подих, ми продовжили рух. 
Сідней стояла поперек до Парижа. Простягалася вона на, близько, триста метрів. Українська армія відбила її не давно і доводилося бути особливо уважним, адже сапери з нею ще не працювали. Тому, я старанно намагався крокувати тоненькою протоптаною стежкою. Усюди відчувався стійкий запах мертвих людських тіл. Більшість всього це лежали окупанти, адже своїх загиблих ми винесли. Інколи, очима натрапляв на обриси чийогось сплюндрованого тіла. Автоматично приглядався до одягу чи інших відмінних ознак, шукаючи підтвердження, що це не наш.
Голосно сопучи, перемагаючи втому, я щосили намагався не відставати від побратимів. Інакше заблукавши в темряві, мені буде важко розібратися куди йти. 
Нарешті, ми різко повернули на Париж. Рома вказав на декілька протитанкових мін, аби ми не випробовували долю і не ступили на них. Звісно, для ТМ 62 людина занадто легка, але під ними могли лежати протипіхотні ПМНки, або ще які подарки придумані російськими саперами.
Зараз ми піднімалися верх, а маяками нам слугували спалений бтр та буханка за декілька сот метрів. Повня місяця яскраво освітлювала землю. Фізично не витримуючи ваги цинка, я спинявся та понижував силует, намагаючись наскільки можливо відновитися. До купи, мені розболілося праве коліно, при ходьбі переносити на нього вагу ставало боляче. Кульгаючи, долав короткі дистанції, зовсім втративши з виду: Рому та Молодого. За те пам'ятав, що минувши бтр і буханку, за сто метрів мають бути наші позиції.