107 (В поміч АГС)

Я очікував, що позиція мого відділення буде у лісопосадці де ми висадилися. Піднімемося по ній верх і займемо один з бліндажів. Діятимемо як евак - група, неподалік розрахунку АГСників. І як зрозумів, по розмовах на КСП восьмої роти, завтра мають зайти три відділення на штурм. Останнє це вже дуже погано, адже це означало, що з великою ймовірністю буде багато роботи. Часто штурмові відділення, навіть, не доходять до вогневого контакту, їх розбивають фпв - дрони і артилерія. Такі реалії сучасної війни, особливо в голих полях Запоріжжя, де важко знайти прикриття, а ворожа аерозвідка тебе бачить і веде здалеку. Зараз піхотинець, а особливо штурмовик прирівнюються до смертника, стільки віднайдено способів його вбити. При таких розкладах віриться у роботів, котрі замінять піхоту в майбутніх війнах. Адже в них живучість буде більшою.
А ми безупинно піднімалися верх. Я обернувся і побачив, що від нашої п'ятірки відбився Койот. Принаймні, він не розминеться з группою що нас наздоганяє. Під бентежні удари ворожої артилерії, тягнучи важезний цинк та затиснувши в зубах довгу антену рації, благав світ, аби це все завершилося. Я смертельно втомився, крокуючи та підвертаючи ноги по нічній, розбитій ґрунтовій дорозі. Жадав пожбурити той цинк з боєприпасами, скинути двадцятикілограмовий бронежилет та випрямивши плечі, вдихнути на повні груди. Ставало байдужим усвідомлення, що кожна мить може стати останньою. Нехай тільки впаде снаряд поруч, котрих тут літає як мух. 
Вишенькою на торті, небо осяяло білим гірляндами, що повільно опускалися до землі.
- Фосфор, чорти, пустили!
- Та де там, це запалювальні снаряди..
- Та ні, фосфор!
Сперечалися між собою хлопці. Я ж особливо не вникав, що ворог в черговий раз над нами пожбурив. Головне, що ця феєрія не опускається над моєю головою. А трохи далі в поле.
Ми, нарешті, попадали вкрай дороги. Радий перепочинку, я перевіряв на дотик чи не пошкодив зубами рацію. Передпліччя, сухожилля під ліктями, біцепс горіли болем. Все таки чотирнадцять кілограм на велику дистанцію - це занадто.
- Ром, ще довго? А то не донесу.
Рома реготнув.
- Ми ще й пів - шляху не подолали. Зараз дійдемо цю лісопосадку, опісля пройдему впоперек лісопосадку "Сідней" і там знову повернемо, буде наша "Париж". Залишатиметься подолати до половини її.. 
Я надіявся, що побратим по злому жартує.