101 (Перший бойовий вихід)

Моє тіло били настирливі вібрації. З глибокого та міцного сну, я швидко піднімався на поверхню свідомості. Ще не в змозі відкрити повіки, відчув як по мірі пробудження наростає паніка. Не розумів, що відбувається.
- Єті! Єті! Прокидайся! - Долинав голос.
На межі сну і яві, я закричав. Відкривши повіки і смикнувшись в бік, мов від вогню, побачив над собою Кота, як він сміється з моєї реакції. Біля нього позаду стояло двоє солдат ЗСУ, котрим також видалася моя реакція дотепною.
- Єті, вже ранок. Нам пора звідси забиратися.
Втямивши де я прокинувся і почувши чудову новину, із зусиллям піднявся. За ці три ночі так і не скидав бронік та каску. Вага броніка до двадцяти кілограм і з часом він тиснув на тіло все сильніше. Що в підсумку з постійною напругою сильно виснажило тіло.
Спочатку навкарачки, потім спираючись об стіни окопу, піднявся та виліз на верх. Хутко збираючи свої речі. 
Навколо навис щільний туман. Від нього віяло холодом і безвихідю. Боєкопмлект: кулі та гранати залишив групі, що лишалася на позиції. Закинув порваний рюкзак на праве плече, автомат на шию, в ліву руку взяв лопату і готовий був вирушати. Побратим так само хутко впорався із приготуванням, не затягуючи дорогоцінний час. Адже, на диво ранок був спокійний і якщо почнеться артилерійський обстріл, дорога стане суттєво небезпечнішою. Туман нам грав на руку.
- Все мужики.. Бережіть себе. - Коротко попрощався та пішов стежкою за Котом на початок лісопосадки. 
По дорозі згадав, що побратими з мого відділення, які вчора виходили на евакуацію, просили забрати їх "фірмові" лопати. Адже вони виносили кулемет, короби та гранатомет. Та ні вчора, ні сьогодні не мав наміру це робити. Попереду лежала дорога близько п'яти кілометрів, не виключено, що ворог підганятиме обстрілами. Тому, чим менше ти нав'ючений, тим більше шансів що вийдеш живим. Буде необхідність, то й свою лопату викину. Доречі, Фрукт, котрий виводив нас на евакуацію, довго бурчав, навіщо я ту лопату тягну з собою. Її жовта ручка на світанковому сонці як приманка для ворожих безпілотників..
Дорога на евакуацію видалася значно легшою, аніж коли ми заходили на позиції. Декілька раз ховалися в окопах і поодиноких заростях від невідомо чийого безпілотника і декількох десятків артилерійських прильотів, що впали на безпечній відстані від нас. Всі міни і вцілілі снаряди по дорозі ми вдало оминули, прибувши на домовлене місце.
Евакуаційна бмп приїхала через пів - години, що доволі оперативно. Швидко заскочили на броню і з вітерцем поїхали в бік Оріхова, безкрайніми, побитими війною полями.