100 (Перший бойовий вихід)

Ми четверо сиділи і розмовляли в окопі. Новоприбулі цікавилися як мені служиться в нацгвардії, які тут порядки та які ставляться перед нами задачі. Коротко їм відповів, що у нас та сама важка бойова робота. Жодних блокпостів в тилу і патрулювання.
Про себе трійця розповіла, що раніше їх частина відносилася до ТРО, а опісля їх переоформили в ЗСУ.
- Нас вчили рік штурмувати. І, як наслідок, відправили на штурм одного з містечок на Запоріжжі. Одразу одного розірвало від пострілу танку, іншому відірвало руку від великого калібру кулі. - Важко видихнувши розповів солдат з позивним Ґаґауз. - Штурмувати дуже страшно. Ми особливо нічого не відбили. Нас командування відвело в тил і згодом дало задачі по обороні. Сказавши: "Не виходить штурмувати - захищайтесь".
Слухаючи Ґаґауза мене здивувало як їх командування піклується за підлеглих. Є ж такі офіцери, що кидали б солдат на штурми, поки роти не стали буквально порожніми.
Незабаром, по проханню Кота, я перейшов в інший окоп, на півночі наших позицій, аби контролювати цю небезпечну зону. Звідти поглянув в темряву лісопосадки і уявив, що в замаскованій місцині, може сидіти осточортілий стрілок одиночними і чекати вдалого моменту на вилазку.
Зі мною в окопі знаходився солдат із позивним Якір. Сам він був родом з Одеси, повнуватий і трохи незграбний. Як і вся його группа мав за сорок років. 
- Якір, ти спи, а я цю ніч побуду насторожі. Мені все одно завтра виходити звідси, а тобі тут декілька днів перебувати. - Одразу запропонував план дій чоловіку, паралельно вмощуючись на пів - лежачи в окопі. Копанка в ширину була півтора метра, а в довжину трохи більше двох. Занадто широка, що небезпечно перед артилерією.
Якір з радістю сприйняв таку пропозицію і незабаром вже хропів. Я ж все крутився, намагаючись прибрати з під сідниць камінці і коріння. Ніяк не міг знайти зручного положення, враховуючи що ноги сусіда мені впиралися в таз з лівого боку. 
Так - сяк віднайшовши прийнятне положення тіла, я під звуки монотонної роботи міномета дивився на освітлені місячним сяйвом крони. На темно - сірі хмари, що проносилися вгорі. Не забував поглядати на стежки, але з кожним разом це вдавалося все важче. Сон каламутив мою свідомість.
Нагадавши собі, що ця позиція доволі відповідальна, намагався щосили прогнати сон. 
Вихід снаряду - свист - вибух десь поблизу. І так багато раз. Тримати повіки стало зовсім важко...