98 (Перший бойовий вихід)

Я микався то в один бік, то в інший. По обличчю боляче били гілки, аби не виколити ними очі, я спинився. Спробував заспокоїтися та знайти стежку, якою можна вийти з лісоподаки до поля. Позаду долинали притишені голоси побратимів, значить я повернутий в правильному напрямку. Примружившись, попереду крізь крони дерев побачив вільний простір поля. На його тлі стояв високий, худощавий силует Діджея, приблизно за тридцять метрів від мене. Взявши силует за вказівник, обережно покрокував, надіючись що не звалюся в ямище, котрих тут нарито вдостатку. 
За десять метрів наткнувся на маскувальну сітку, певне раніше на цьому місці стояла техніка. Посмикавши, просто підняв її і проліз далі, але на цьому перепони не завершилися. Наді мною здіймалися в декілька рядів сухі стебла рослини, дуже схожої на борщовик. Про себе сказав: "Ще тебе тут не хватало. Вижив на позиції, так в завершенні обпечу тіло". Я не знав, чи засохлий борщовик небезпечний, але підступ підозрював у всьому.
Виставивши лікоть перед лицем, немов щит, пройшов ряди сухих стеблин і ступив нарешті на ґрунтову дорогу.
- Пс... Єті, понизь силует, хтось полем йде в наш бік. - Попередив мене Діджей. 
Два рази повторювати не довелося, я швидко впав в коліно. І дійсно, побачив як в зіллі по пояс іде група солдат. Я міцніше стиснув автомат, навівши дуло в їх бік.
- Агов, Кіт це ти? - Гукнув Діджей групі.
Поводирь спинився і повернув на наш голос. Ніхто з них не схопився за зброю. 
- Я, я.. 
По голосу це дійсно був Кіт.
Він вийшов до нас з вісьма солдатами ЗСУ, перебуваючи в піднесеному настрої.
- Блін, пацани, загубився в лісопосадці! І не знайшовши нічого кращого пішов мінним полем. Тут хоч щось видно перед собою. І вивів же.. - Широка посмішка осяяла обличчя побратима.
Така неординарна затія була в дусі Кота, але від того її авантюрність не зменшувалася. Благо, обійшлося. Всі вийшли з двома ногами та живі. Тим паче, могли вийти і до ворога, якби попрямували ще трохи далі. Якби не окликнув їх Діджей.