96 (Перший бойовий вихід)

Наше все відділення завмерло в окопах, очікуючи першого пострілу, який розпочне бурю бою. Я забув про все на світі, повністю зосередившись на висохлому рівчаку. Дулом водив по його краям і готувався побачити ворожу каску. Міг заприсягтися, що чув звідти декілька коротких перемовлянь, але їх суті не вловив.
Мені було страшно. Наелектризовану напругу відчував по всьому тілу, в думках прикидуючи за скільки підійде підмога і чи, взагалі, підійде. Як нервова система відреагує на бойовий контакт? Чи не сповільнюватиме мої рухи? Чи, взагалі, кине в ступор? А раптом автомат заклине у відповідальний момент, як це бувало на навчаннях в декотрих побратимів?
Хоча, в голові крутився рій хвилюючих питань, але внутрішнє зосередження досягло вершини. Мить за митю, десять хвилин, двадцять.. Не витримавши, я виліз з окопу, попрохавши Фому прикрити зі спини. І обережними кроками наблизився до рівчака.. Все було чисто. Зрадів і водночас мене взяло здивування. Невже, це лісосмуга настільки реально передає шорохи та голоси? Або хто грає на наших нервах? Ми чули ворога цілим відділенням, це не глюки одного перетомленого солдата. 
Сутінки ввібрали важкі чорні кольори. Вечір став ледь видимим. Під звучання поодалік важкої броньованої техніки, я перемістився в окоп на двадцять п'ять метрів на схід від наших позицій. Цю копанку сьогодні почав освоювати Діджей: поглиблювати і рівняти. Судячи по російському спальнику болотяних кольорів, який валявся в мене у ногах, тут раніше спав ворог. Діджей в цей час з Чаклуном пішли до головного сержанта роти на початок лісопосадки, аби взнати виводять нас поночі чи залишаємся на завтра. 
Коли побратими повернулися, то Чаклун сказав, що відділення буде по темряві евакуйовуватися, окрім мене та Кота. Головний сержант роти нас двох залишає, аби ми передали позиції ЗСУшнікам, пояснили їм що до чого. А самого ранку вже вийдемо ми. Дивно, але в той момент, я зрадів цій новині, хоча це ще суттєвий відрізок часу, коли високий ризик бути вбитим. 
Радів побути ще якийсь час серед цієї зраненої і побитої війною лісопосадки, відчуваючи містичним чином її гостинність.