93 (Перший бойовий вихід)

Я прокинувся на дні окопу під звуки інтенсивного бою: роботи кулеметів і автоматів. Мене всього трясло від холоду, а ноги затерпли, так що не відчував їх. Зверху над кронами дерев завис безпілотник і розглядав лежачих мене і Фому. 
Кулі свистіли зовсім поруч. Злякався, що росіяни по світанку атакували позицію та зачищають її. Одна - дві гранати і мене з побратимом не має. Я застогнав від безсиля намагаючись пошевелитися. З першого і другого разу це вийшло погано.
Через великі зусиля піднявся і виглянув поверх насипу землі. Чаклун в сусідньому окопі стояв на сторожі та уважно дивився, чи підходить ворог. Вгледівши його змучене, сонне обличчя, про себе припустив, що він за ніч не зімкнув повік.
Бій тривав ще добрих пів - години, а світанок все явніше перебирався в день. Близько вісьми ранку до нас прийшов Хома із Глоком.
- Мужики, у вас вчора був Римлянин? - сівши в коліно біля командирського окопу, поцікавився Хома. - Він пропав. Вчора вночі пішов до вас і не повернувся.
- Був! Поцікавився як справи і попрямував назад. - Відповів Чаклун. 
- Так ось, він не повернувся. І не знаємо, що трапилося. Рацію з собою не брав, мовляв тут на позиції все одно не має зв'язку. - Доповнив Хома.
Жодною корисною інформацією не могли зарадити побратимам. Надіялися, що Римлянин не потрапив в засідку чи підірвався, а просто заблукав й скоро повернеться до свого відділення.
Хома та Глок збиралися вже йти, як ми спитали, чи можуть вони поділитися водою. На що отримали заперечну відповідь. Глок зазначив, що не має сенсу шукати на інших позиціях роти. Запаси води у всіх завершилися і єдина надія, що в обід привезуть з тилу. 
На наше відділення залишилося менше половини півтора- літрової бутилки води.