91 (Перший бойовий вихід)

Я стояв в повний ріст в окопі і слухав роботу мінометів з нашої і ворожої сторони. На один ворожий постріл, наші відповідали трьома. Така активність мені приносила задоволення. Адже, поки не попав на нуль, в мені засіла загальна думка, що українська артилерія надзвичайно бідує і рахує снаряди, аби було як піхоту підтримати у важкий час. За сьогодні я побачив протилежну картину. Чого варті безкінечні удари касетними боєприпасами. Весь день вони вбивчо розкривалися над позиціями ворога. Дивувався, як можна витримати настільки рясну їх навалу, натомість російські солдати хапалися пазурами за чужу землю, приїхавши за сотні, а то й тисячі кілометрів звідси. Декотрі з побратимів за таку живучість називали їх тараканами. 
В цей час, хмари розійшлися, смолиста темрява відступила і через крони дерев пробивалося місячне сяйво. Зверху звично зависали безпілотники, але їх гудіння приїлося і вже не звертав на них уваги. Залізні птахи місцевої воєнної фауни.
Взагалі, переживав дивний стан, наче перестав належати собі. Я випав з реальності. Стоячи в повний ріст на передніх позиціях, в одній із лісопосадок де тривали запеклі бої, не думав про небезпеку. Відчував себе умиротворено та задоволено. 
В просторі переливалися теплі кольори, від чого виникало відчуття казковості навколишнього. Піднімав очі вверх і бачив як гілля постало високим візерунчастим склепінням. З нього на павутинні вниз спускалися дивні створіння, схожі на павуків, медуз, крабів. Вони грали лапками та заворожували. Дивлячись на них забував про все на світі.
Замітив, що до мене наближається чорний силует, зростом за два метри. За його широкою спиною виглядали дві менші тіні. Велетень спинився на краю окопу і прискіпливо вивчав мене. Я підняв очі у відповідь, відчувши як серце стиснув страх. Ретельно роздивившись, трійця повільно відступила та розтанула. 
Ось так, перебуваючи в невідомому казковому світі, я злякався, що не зможу повернутися у свій звичний стан. Що тепер до кінця життя перебуватиму в блаженстві, спостерігаючи невідомих створінь, в той час як рідним доведеться доглядати за мною. Навіть, кпинив себе, що перший день бойового виходу, а вже поїхав головою. Водночас, виправдовувся, що з моїм постійним високим тиском такі навантаження мають цілком логічний результат. Благо, що не розбив інсульт...
Мої роздуми перервав спалах і звук пострілу...