90 (Перший бойовий вихід)

Під звичні звуки обстрілів вечір перейшов в ніч. До нас на позицію навідався Римлянин, поглянути чи всі цілі і спитати, що за "феєрія" тут відбувалася. Нічого конкретного йому не відповіли. Живі і це найголовніше. 
Римлянин поскаржився, що їх на позиції залишилося шестеро. Вдодачу до Комікса добавився Шатен, його ранило в ногу та вісок. Попередньо, поранення не серйозні. Добавив, що вони огризнулися на надокучливі простріли кулеметника і тепер по ним щільно працюють з спг та міномета.
Ще трохи перекинувшись словами, командир сусіднього відділення поспішив назад на свою позицію. Здивувало, що лісопосадкою він пересувався сам. Раптом, щось трапиться в дорозі, ніхто не прикриє, не повідомить іншим. Але Римлянин воїн досвідчений, тому цілком усвідомлював ризики.
У нас на все відділення був один нічний прилад бачення. За допомогою його, мали контролювати, щоб ворог не підійшов впритул. А так як наша позиція включала в себе чотири окопи і небезпека загрожувала зі всіх сторін, одного нічника критично не хватало. Залишалося надіятися на слух та трохи на очі. Вчора вдалося вгледіти підозрілий рух, проте сьогодні зависла непроглядна темрява. Простягаючи руку вперед - не бачив її. Мов би, хто накинув покривало на голову.
Ми затихли і слухали. Фома поруч мене захропів, я поспішив його пошарпати за ногу, щоб розбудити. Храп швидко демаскує позицію. 
Намагався лишній раз не рухатися, тримаючи під правою рукою автомат. Інколи, почувши щось підозріле, вертів головою. Проте марно, непроглядна стіна темряви не відступала. Натомість, лісопосадка буяла різними звуками: шум вітру в гіллі, писк птахів, поодалік з російської сторони короткі перегукування, долинала монотонна робота техніки. Найбільше привертав увагу звук поруч, який нагадував кроки. Він застилав все інше. Наче, хто ступить і прислухається, а потім наступний крок. Уява малювала вороже дрг, спецназ з очками нічного бачення і автоматами з глушниками. Я застиг, вдихаючи та видихаючи чим тихіше. Серце вистрибувало з грудей, а нерви натягнулися струною.
Не знайшовши іншого виходу, обома долонями закрив шию, остерігаючись, що переріжуть її ножем. Сидів так чимало часу, розбитий об смолисту темряву і підозрілі звуки. Все відділення мовчало та не рухалося.