89 (Перший бойовий вихід)

Знову все почалося із кулеметних черг і переросло в надзвичайно страшну канонаду вибухів. Ми всі на позиції попадали на дно окопів, не розуміючи що так гучно працює. Максимально притиснувшись до землі, я затулив вуха долонями і відкрив рота. Відчуваючи як тіло тремтить разом із землею. 
- Трясця, це що так гатить! - Закричав, очікуючи що нашу позицію змете в долі секунди.
Інтенсивність вибухів не спадала, навпаки, тільки набирала обертів. При чому, здавалося, що падає зовсім поруч, за першою стіною дерев. Буквально, знищували і випалювали посадку, все живе в ній. 
Подеколи я піднімався і дивився через краї окопу, аби впевнитися, що ворог не підходить. Побачивши, що навколо чисто, знову падав в укриття. Через хвилин двадцять паузи між прильотами видовжилися, але відриватися від землі не поспішав. Артилерійська перестрілка продовжувала свою активну фазу.
Я думав - демонічне скреготливе звучання бойових літаків найжахливіше, що можна почути на цій війні, проте скинувши декілька кабів, вони забиралися геть. А тут розійшлося справжнісіньке торнадо з великокаліберних снарядів і не здивуюся, якщо вдодачу прилітали ракети.
На пів - лежачи, я порожніми очима дивився поперед себе на чорну землю, на корінця, що рясно стирчали з неї. Моя голова не витримувала безкінечних струсів простору. Думав, якщо виберуся звідси, то на подобі зомбі пускатиму слюні і не усвідомлюватиму простих речей. Для організму безслідно не проходять такі бої. 
Вирішивши трохи розімняти ноги, обережно піднявся. Виглянув і краєм ока помітив, що збоку Кіт мов вжалений, риє свій окоп. При чому, виліз з нього на верх і рівняє стінки. Здивований приглядався до цієї сцени, не розуміючи, як він не боїться випадкового осколку, чи попадання снаряду. 
Я обернувся до окопу командира, що був в кількох метрах за протоптаною стежкою.
- Агов, Чаклун! Кіт по ходу поїхав головою! - Я безпардонно поставив діагноз. - Подивися, він не в собі. 
Командир, видно вже сам не міг винести невпинної роботи артилерії. Відсутнім поглядом, він повернувся в бік Кота, опісля поглянув на мене та по дурнуватому усміхнувся, нічого не промовивши.
- Коли ж це завершиться - Добавив я безпорадно.