88 (Перший бойовий вихід)

В бойовій готовності ми перебували більше години. Стрілкотня відповідно тривала трохи менше. Вона то затихала на короткий проміжок часу, то розгоралася з ще більшою силою. Припускали, що ворог вийшов на котрусь з суміжних бригад, і в них зав'язався бій.
Взагалі, в моїй голові все переплуталося, я знаходився у вакуумі невідомості. Бачив навколо до 30 метрів галявини, а далі темрява, на подобі тої, що в іграх по воєнній стратегії. Коли головний герой на своїй конячці ще не відкрив карту. 
Особливо згадалася сьогоднішня ніч. Уявилося, наче, потрапив у ліси Амазонії. Мене здивувала така буйна зелень, при високій інтенсивності боїв. Вона відігравала подвійну роль: захищала нас від осколків артилерії і водночас маскувала ворога, коли той спробує наблизитися.  
Повертаючись до своїх відділень, Хома і Глок передали Чаклуну декілька сигнальних ракет, сказавши аби ми ними скористалися, якщо нападуть п...ри. Тоді підійде підмога. 
Кіт знайшов собі копанку за тридцять метрів від моєї, в глибині лісопосадки. На самому краєчку, де рівна місцевість спускалася в яр. Приділивши деякий час для обладнання прихистку, він театрально кинув лопату і сказав, що піде пошукає води. Командир не хотів його відпускати самого, але Кіт завірив, що швидко впорається і нічого поганого не трапиться. Як на мене йому було просто важко всидіти на місці і внутрішній моторчик вимагав руху. Та й вода для відділення дійсно необхідна. 
Я поглянув на годиник на зап'ясті, циферблат показував, що день перевалив за обід. Під звичні звуки "швидкісного шосе" над головою, сперся об стінку окопа і бездумно дивився на дерева та кущі. Майже куди око не падало, знаходив чоловічі силуети. Декотрі стояли і повертаючи голову помічали мене. Декотрі висіли на деревах, мов повішені. Здивувало, що я зовсім не бачив жінок. Одні чоловіки. Подумалося на той момент, невже це душі солдат, котрі жахливою смертю лягли в боях і залишилися приковані до цієї землі? Їх погляд видавався беземоційним, холодним і самі, наче, втратили змогу відчувати. Від них віяв мертвий спокій. Довго приглядаючись до силуетів, казав собі, що не хочу залишитися тут разом з ними.