84 (Перший бойовий вихід)

Я застрибнув в окоп до Фоми і поклавши автомат зверху на насип землі, взявся працювати лопатою. Один копав, інший стояв на варті. Проте, якість нашої роботи бажала кращого. Земля здавалася твердою як камінь, а ми занадто втомлені. 
Весь мокрий від поту, відчував як холод спочатку поверхнево торкається мого тіла та проникає все глибше до кісток. Ватяними руками повільно длубаючи ґрунт, мріяв про відпочинок. В ідеалі згорнутися калачиком на дні ями та поспати. Проте, дивлячись у темряву, що нависла зусібіч, розумів - сон підступний ворог. По трохи під'їдаючи нашу увагу, він міг привести до трагедії. Тим більше, над нами весь час висить безпілотник, своїм гудінням добряче діючи на нерви. А ми, навіть, не можемо по рації уточнити чиї "очі".
Помінявся з Фомою ролями. Він копав, а я  став біля його кулемету і контролював сектор з 13 по 16. Інколи опускався колінами на жорсткі грудки землі. Тільки біль в колінах ставав нестерпним, то випрямлявся і одразу відчував дискомфорт знизу спини. Хотілося скинути бронежилет, поки мене не перекособочило на двоє. 
Ось, так мечучись між двома положеннями тіла, я різко закляк, побачивши як поміж стовбурів дерев проходять три силуети. Забувши про все інше на світі, витріщився в слабко освітлену місяцем темряву, тихо прошипівши Фомі:
- Там п...ри!
На диво, побратим одразу розчув мене, схопившись за мій автомат.
- Ти впевнений? - Із занепокоєнням спитав він. - Нікого не бачу.
Я нічого не відповідав, зосереджено шукаючи куди поділися силуети. На межі 15 і 16 вони вигулькнули знову з - за дерев. Дуло кулемета в цей час дивилося вліво від них. Міцніше схопився за рукоятку з прикладом та різким рухом смикнув зброю, аби дуло направити на ворога. Проте, по зрадницьки лапки заплуталися в зіллі. Вилаявшись про себе, я лівою рукою відкинув мішаючу траву. Піднявши очі, зрозумів, що знову втратив з поля зору росіян. Минуло дві секунди, поки гарячково водив очима по лісопосадці, коли різке світло і серія вибухів оглушили мене. Таке враження, що прямо перед обличчям зірвалася граната. Я впав на дно ями та з жахом дивився на серію спалахів світла над собою, відчуваючи бридкий запах паленого заліза. У вухах лунав голосний дзвін, а свідомість втратила важелі впливу на тіло. Безпорадний, просто чекав, що ворог появиться зверху окопу та випустить в мене чергу куль. Думав про те наскільки це боляче, коли кулі трощать твій череп і вбивають. Був певен, що помру.