82 (Перший бойовий вихід)

Я вкотре розпластався по землі, поклавши голову на передпліччя і уявляючи як сплю в ліжку, десь в безпечному місці. Поруч за два метри лежав Фома. Ми обидва мовчали і насолоджувалися відпочинком. Сказати, що я був втомленим, це нічого не сказати. В той момент пригадався часто вживаний вислів: "Та ви ж там сто тисяч заробляєте". Промовляли декотрі зіваки, які війну бачили хіба по телевізору. Хоча, самі стати в ряди армії зовсім не поспішали.
Жорстока реальність така, що на даний момент, сто тисяч я в очі не бачив, а мене вже могли вбити декілька раз. Нав'ючений, як кінь, пробирався вузькими тропами, де зробиш крок вбік і чимала ймовірність підірватися на міні. Не знав, що наступної секунди чекає на мене: з неба впаде вог, прилетить артилерійський снаряд чи трапиться засідка росіян. І це тільки початок бойового виходу. Ми, навіть, не зайшли на позиції.
Наш відпочинок перервав Чаклун. Його величезний силует появився попереду із хащів. Уважно роззирнувшись, він підійшов.
- Ми віднайшли позиції. Піднімайтеся і слідуйте за мною. - Тихо промовив командир, поправляючи рпску на поясі. - Знайшли без поводиря. Він чи не знає куди йти, чи злякався. Був тицьнув пальцем поперед себе і забрався геть. А може йому соромно було показувати ті недолугі ямки, що нам позначили окопами. - З сумом посміхнувся.
Ми попрямували за Чаклуном, не вірячи власним вухам, що нарешті скоро будемо на місці. Я вже думав долатимемо цю кляту лісопосадку вічно.
Ідучи по протоптаній стежині, ми спинилися біля вузького окопу, де вже тулився Василіч і Брабус. Чаклун втиснувся якимось чином до них і одразу почав працювати саперною лопатою, аби розширити сховок.
- Хлопці, нам треба пережити цю ніч, а завтра вже роздивимося на місцевості де тут є ще окопи і чи є вони, взагалі. - З переривистим диханням внаслідок активної роботи руками, звернувся до відділення Чаклун. - Уважно дивіться аби п...ри не зайшли з 12, 15 і 3 години. Можуть обійти зі спини. Ми занадто далеко від Римлянина, вони нас не прикривають. Хіба почують звуки бою. Доречі, командування не збрехало- зв'язку не має!
Аби понизити силует, я знову ліг на землю, та уважно слухав. Боячись уявити що нас чекає далі, при такому важкому становищі. Відчуваючи, що горло зовсім пересохло, зробив декілька ковтків води. І піднявши голову, роздивлявся навколо, аби зрозуміти звідки можуть підійти росіяни. По суті, вони могли появитися з любого куща. Наша видимість суттєво обмежувалася густою зеленкою. Хіба, їх наближення мали точно почути.