78 (Перший бойовий вихід)

Сидячи в коліно на повороті і чекаючи своєї черги вирушати, мав можливість роззирнутися. Переходило до наступної лісопосадки п'ять чоловік і жодного з мого відділення. Це збентежило. Адже, дійти на позиції мені потрібно в складі відділення і не відомо де зараз Чаклун та інші. Ще не хватало тут плутанини. 
Я перебігав третім. Хоча, бігом назвати моє шкандибання - це збрехати. Вдодачу в мене відірвалася наплічна лямка і важкий рюкзак повис на правому плечі. Це суттєво добавило дискомфорту. Не знаючи, чи вже здолаю цю пряму до лісопосадки, декілька раз спинявся та ставив на землю рюкзак з цинком. Короткий відпочинок, опісля завзято вдихнувши повітря, наче, це наповнить енергією, проходив на вольових ще якихось три десятки метрів.
Нарешті, звернув під - посадку. Крокував по протоптаному вузькому шляху, добре пам'ятаючи застереження незнайомця. Також, уважно поглядаючи вперед, не розуміючи куди тут далі.
- Агов, брате йди сюди. - Окликнув мене голос з хащів. - Повертай сюди, тільки обережно, тут копанки. Не забийся.
Я відреагував на голос та зайшов під крони дерев. Побачив в темряві скупчення солдат, що лежали навколо. Точну кількість не міг визначити, але їх було чимало.
- Чаклун? Кіт? Комікс? - Спробував свою вдачу. У відповідь, ніхто не відгукнувся. 
Швидко втямив, що місця тут обмаль. Потоптавшись по речах і ногах присутніх, я впав на першому вільному клаптику землі. З великою насолодою скинувши з себе вантаж. Від намотанної на цинку скотчем ручки постирав долоні. 
- Мужики, хто прийшов, ведіть себе тихіше, менше руху! П...ар не спить, сюди прилетить, нам всім гаплик. Розтягуйтесь в боки по максимуму. - Знервований голос долинув з глибини лісопосадки. 
- В нас мінус тридцять людей. П'ять, а то й більше двухсотих. Тут п...да. Не підставляйтесь. - Важко перебираючи язиком, продовжив застереження чоловік поруч.