74 (Перший бойовий вихід)

Чаклун вийшов на зв'язок з командуванням роти та доповів, що відділення ніхто не зустрів і ми не можемо розібратися куди йти. Як наслідок, починаємо блукати, а в повітрі неодноразово над нами зависав невідомо чий безпілотник. 
Ротний зв'язався з поводирем на позивний Фрукт і через хвилину почувся останнього голос. Він нас гукав із хащів, позаду за сто метрів. Ми пройшли цей поворот і не дивно, адже їх таких одноманітних було по два на кожні п'ятдесят метрів. 
Ми повернули назад. Фрукт нас зустрів в звичній для нього манері:
- Бл...ть понабирають до...обів! Де ви лазите, для чого вам карти показують і  планшети дають. - Щедро полилася з його рота лайка впереміш з обуренням. - Довбане командування, відлови в полі двадцять груп, заведи за руку всіх на позиції. Воно мені н..фіг не треба!
- Фрукт, менше тексту. Веди куди маєш. Я хочу швидше з плеч скинути ці два мішка, що тягну за собою. А тут ти ще.. - Спокійно та не реагуючи на емоційний монолог, відповів Чаклун. 
Поводир дещо зменшив словесні оберти і бурчачи прокльони собі під носа, повів групу тонкою стежкою, поміж високого зеленого зілля. Не хотів вступати в перепалку з нашим велетнем - командиром. І хоча Чаклун був недавно мобілізований, проте завдяки своїй силі і розуму зміг здобути авторитет, навіть, серед офіцерів роти. 
А в цей час ніч, майже, повністю застила навколишнє. За метрів сто п'ятдесят ми наткнулися на окопи і попрямували ними, скоротивши дистанцію в середині групи до витягнутої руки. Окопи були надзвичайно тісними та закиданими сміттям: в більшості це пластмасові порожні пляшки і пакети сухпая. Пробираючись боком, кожен наш крок звучав занадто галасливо. Марно намагаючись створювати по менше звуків - злословили і надіялися, що скоро спинимося на перепочинок. 
В цей час активізувалася артилерія. Проносилася вона над нами в різні напрямки. Різкий, потужний свист снарядів не приємно різав вуха і заставляв серце голосно калатати в грудях. Відчуваючи спантеличення, я спитав в хлопців поруч, в якому боці знаходиться ворог. Відповіли, що росіяни знаходяться по обидва боки та попереду. Тому що, ми заходимо у великий мішок. 
Ще більше заплутавшись від відповіді і припустивши, що побратими дещо трагізують наше становище, я на всякий випадок, намагався тримати голову нижче стінок окопу. 
На даний момент, падало і вибухало поодалік.