72 (Перший бойовий вихід)

Командиром відділення у мене був Чаклун. Широкоплечий здоровань за два метри. Не один в роті, задавався питанням, як Чаклун з такими габаритами зможе пересуватися в тісних окопах і максимально зменшувати силует, аби не влучила куля, або осколок. Загалом, дивилися на нього як на смертника, проте в його лідерських якостях ніхто не сумнівався.
Так ось, розтягнувшись колоною, ми йшли попід лісопосадкою, тримаючи дисципліновано дистанцію. Крокуючи, я уважно дивився під ноги, на багаточисельні ямки від прильотів і на підозрілі предмети, які могли виявитися вибухонебезпечними. Усвідомлюючи, що десь тут, при заході на позиції, градами і не тільки, сильно посікли хлопців з роти. Нажаль, були й загиблі. 
Вийшовши із короткого задуму, повернувся поглянути чи позаду не відстав побратим, що прямував за мною. І дійсно, відстань розриву досягла тридцять метрів. Впізнавши у відстаючому Молочника, подумав, що цілком ймовірно, він забагато набрав в рюкзак гранат і упаковок з кулями 5-45мм. Я гукнув, аби сильно не поспішали передні, а сам сів в коліно, переводячи подих і відновлюючи потрібну щільність колони. 
Тільки - но побратим підійшов до мене на десять метрів, я з дурнуватим, усміхненим виразом обличчя гукнув йому;
- А Динамо біжить? - Вставку з відомого фільма. Мене розпирало від піднесення духу, проте не всі перебували зі мною на одній хвилі. Чоловік запитально поглянув і багатозначно промовчав.
Відділенням ми дійшли до підірваного на міні танку. Присіли біля нього і п'ючи воду, розбирали на планшеті куди далі йти. Десь скоро мав трапитися поворот, за яким знаходилися окопи. І по них нам треба прямувати на південь. Попередньо, командири запевняли, що біля підбитого танку відділення має зустріти провідник. Проте, як часто це буває - на словах одне, а на справі зовсім інше. 
- Кіт, обережно, поруч міна! - Показав пальцем в бік танку Фома. 
Кіт прийняв руку на яку сидячи опирався і біля неї, в двадцяти сантиметрах, в ямці, дійсно, побачив пмн 2. Така може відірвати обидві ноги. Ми всі уважніше поглянули навколо, зрозумівши, що втрачати пильність не варто.