71 (Перший бойовий вихід)

Так як нас було більше сорока чоловік, то довелося тіснитися зверху на двох бмп. В салон закинули свої наплічники та бк (боєкомплект). Виїздили з розбитої вулички на об'їздну дорогу. Із зруйнованих дворів виходили малочисельні жителі і махали нам рукою, жінки переважно зі слізьми. Чутно було побажання повертатися живими та здоровими. 
Тільки виїхали на об'їздну, перед нами постала картина, як медики між машиною швидкої допомоги і пікапом, робили масаж серця солдату, котрий безтями лежав на асфальті. В цей момент, відігнав від себе червиву думку, що це поганий знак, адже по суті, що крім смерті і болю ми могли побачити, наближаючись все ближче до осердя війни?!
Доїхавши до перехрестя, де потрібно було повертати в бік Роботиного, перша бмп поїхала далі, а друга, на якій сидів я, спинилася. Ми швидко зіскочили з неї, викинули з салону речі та бк, розбираючись на ходу де чиє і спустилися в ярок під захист дерев і високого зілля. Наша вже порожня бмп розвернулася і поїхала назад в Оріхів.
Опустившись в коліно в траві, остерігався зайвий раз поворухнутися. Наслухавшись попереджень, як росіяни активно мінують кожен метр на фронті. Мені, не давно мобілізованому, міни вбачалися усюди, де їх можна приховати.
Через хвилин двадцять за нами повернулася перша бмп. Ми швидко завантажилися і рушили. Я ліг спереду машини, схопившись правою рукою за гладкоствольну зброю "Грім", а лівою тримаючи рюкзак та автомат, і в додачу, довірений мені короб до кулемета на двісті п'ятдесят патронів. 
Так як ми виїхали на ґрунтову дорогу поміж полів, броня набрала швидкості. І триматися ставало все важче. Благо, позаду за бронежилет мене притримував навідник. 
Я дивився на красиві безкраї запорізькі поля і не міг повірити, що тут панує війна. Зараз, вона озивалася голосною роботою української артилерії, туди за лісопосадки на південь, де перебував ворог. Попри таке становище, внутрішньо перебував у піднятому настрої і з нетерпінням очікував, що буде далі.
Спинилися на т - образному повороті,  перед нашими трьома згорівшими коробочками. Під запах горілих людських тіл, ми швидко покидали броню, аби як скидуючи до землі вантаж. Шукаючи в безладі чужих речей свій короб, я переступив через купу боєприпасів для гранатомета. І згадав, як нас зовсім недавно вчили, обходитися з ними максимально обережно. Від поспіху і паніки, правила безпеки відійшли на другий план.
Нарешті, віднайшовши короб, я відбіг від скупчення солдат до свого відділення, яке розтягувалося колоною, аби вирушати далі.