67 (Евакуація 200)

Спочатку думав спуститися вниз до перехрестя і уважніше роздивитися там. Раптом при візуальному сприйнятті місцевості, вдасться згадати. Проте, розумів, що ідея так собі. Я знаходжуся не в мирному приміському парку, а на переді фронту, де ведеться важка і кровопролитна воєнна робота. Блукати під колесами техніки та дулами автоматів з поверхневим планом дій - не розумна затія. Тим більше, все відчутніше на мене тиснув час.
Крокуючи яром, знову вийшов до асфальтованої дороги. Переді мною проїхало два бтр в напрямку перехрестя. На всяк випадок я заліг в яму та перечекав. Тільки вгледів, що дорога чиста і мені на зустріч направляється колона солдат, що виходила з передових позицій, то піднявся і підійшов до їх ведучого. 
- Хлопці, можете підказати де нацгвардійці залишають двухсотих? - Загукав я, через постійний відалений фон звучання техніки і обстрілів. 
- Іди за нами. - Тихіше промовив поводир. Я не був впевнений, що він все розчув досконало, проте зрадів його відповіді. 
Колона складалася з десяти чоловік. Знайшов найбільший розрив в групі і заповнив його. Нікому не збивши темп. Хоча, солдати позаду не чули чому прибився до них, проте мою компанію сприйняли цілком нормально. Так, наче, я йшов з ними весь відрізок шляху на евакуацію. 
Мені ця ситуація видалася дотепною. Поглянув на себе збоку, як на чорне качення, яке тихо - непомітно прибилося в чужу зграю. 
Проте, моя надія на підказку швидко розтанула, коли колона почала повертати в поле. Я пришвидшився і порівнявся з поводирем. 
- Так що підкажеш, де нацгвардійці залишають двухсотих?  
- Де нацгвардійці складають не знаю, але ми йдемо на евак. - Просто відповів поводир.
З розчаруванням усвідомив, що все таки він мене першого разу не розчув.
Без роздумів покинув свою нову зграю і повернувся назад до галявини з рівчаком, котра розтягнулася перед системою окопів. Вирішив цю місцину між дорогою та яром добряче оглянути. Прочісував декілька хвилин і знайшов ще двох загиблих, проте форма на них була не кольору оливи. Тим більше, по стану їх тіла виднілося, що вони лежать тут довго.
- Агов! Вийди з галявини. Вона замінована! - Закричав чийсь голос з боку яру. - Ти хочеш, аби ми тебе з відірваними ногами витягували звідти?
Я розвернувся та мовчки пішов до дороги, думаючи про себе, що дійсно треба бути обережнішим і уважніше дивитися куди ступаю.