64 (Евакуація 200)

Як не намагався згадати вчорашній маршрут до точки евакуації - всі зусилля марні. Натомість, виліз з ями, закинув два автомати на плече, на інше павер - банк Бандеру і закликав збиратися хлопців. Нічого робити, треба переходити назад поле і розбиратися по той бік.
Побратими були дуже не задоволені і по справі висловлювали мені претензії, адже я являвся поводирем. Значить затупив, повів не туди. А ціна таким помилкам на переді фронту не рідко життя. Благо, в нашій ситуації все не так плачевно. Головна небезпека полягала в тому, що скоро світанок, потрібно встигнути до активних обстрілів знайти вказану ротним точку.
Поки побратими нехотя збиралися, мені постало перед очима, як буквально два - три дні тому, в складі іншої групи, так само стояв на цьому місці. Навантажені бк і продовольством в той ранок ми робили не потрібні кілометрові кола. Тоді, зі всіма висловлював своє невдоволення коммандиру відділення. Зараз трапилася дзеркальна ситуація, тепер групу колами водив я.
Досі було темно і відносно спокійно, але східний обрій ось - ось мав почати світлішати. Хутко подолавши поле, ми вийшли на довгу та складну систему окопів. Не спиняючись, через тісний ярок повернули на ліво і пішли до асфальтованої дороги, що виводила до злощасного перехрестя. Тільки підійшли до дороги, наткнулися на танк що розвертався. Перечекали поки він забереться геть в великих ямищах від прильотів. Опісля, вийшли на асфальт і наші обличчя освітили перші промені сонця. 
Як по замовленню, позаду в поле метрів за сто п'ятдесят прилетіло щось важке, більшість всього авіабомба. Високий стовп брудного диму потягнувся до неба. Ворог, наче, прокинувся. 
Розуміючи, що зараз йти цієї дорогою доволі небезпечно і велика ймовірність активності техніки, я спробував знову згадати маршрут. Безрезультативно. З каламуті в голові, марно витягувати потрібні спогади. 
Аби не стовбичити, повів групу понад яром, в тому напрямку звідки прийшли, маючи слабку надію побачити тут точку евакуації. І на моє здивування, недоходячи до повороту в поле, де простягався сухий рівчак - лежали на ношах три двохсотих. Ми підійшли ближче аби розгледіти. Їх обличчя і тіла спотворені палючим сонцем та обстрілами. Двоє померлих були вдягнуті у піксель ЗСУ, а третій з права в нацгвардійську оливу. Ось до останнього і приглядалися, закриваючи ніс від мертвотного запаху та сперечаючись між собою. Не могли зрозуміти чи дійсно, за півтора дні сонце так роздуло і розмило риси Лексуса. В сумнівах, вирішили піднятися верх в систему окопів і розпитати в солдат хто знаходився там на позиціях, де ще тут точки евакуації двухсотих.