62 (Евакуація 200)

Ідучи розбитою стежкою, рясно всіяною ямищами, фізично відчував злий погляд ворога в спину. Він був важким і колючим. Тримав в напрузі. Занурившись в бліндаж, тільки тоді видихнув з полегшенням. Але так, як була темна, хмарна ніч і відносне затишшя, домовилися з хлопцями довго не сидіти в сховку, а вирушати до точки евакуації. Час мине швидко, а нам потрібно звідси виїхати до світанку.
Почувався пригнічено, що не змогли віднайти тіла побратимів. Попередньо думав, що Лексуса знайдемо легко, адже ще вчора особисто його бачив обгорілого край стежки. Припускав, що важче буде з Хомою, адже по переказам Глока, він поранений поліз в один з багаточисельних бліндажів. А вночі на переді фронту ліхтарем не підсвітиш, у всі сховки не заглянеш. Заспокоювала надія, що тут проходила інша евакуаційна група, не виключено ЗСУ чи ТРО і хтось з них забрав хлопців, побачивши українську форму. Гірше, коли тіло розірвав снаряд. 
Натомість, аби не повертатися "з порожніми руками" в розташування роти, ми з Дикобразом взяли на позиції по одному покинутому автомату та прихопили масивний Бандера - павербанк, що точно зацінить наш канцеляр. 
Згадав, що перед виїздом командир третьої роти, просив віднайти внизу лісопосадки кулемет, який залишили його воїни. Проте, усвідомлював, що побратими мене не зрозуміють, коли їх гальмуватиму перед перехрестям пошуками заліза, нехай і такого ефективного в бою. Плюс, бажання лишній раз підставлятися під обстріл не мав.  
Хлопці з групи, також, переглянули рюкзаки, що стояли покинуті на позиції. Аби корисне і цікаве забрати з собою. Так як ритися в залишеному я не мав бажання, то сидів на лавочці і їв шоколадку, котрою зі мною поділився Поршень. Знайшов її він в одному з рюкзаків. 
Завершивши всі справи в бліндажі і повністю зібравшись, ми вирушили до злощасного перехрестя. На годинику стрілка показувала другу ночі. А значить потрібно поспішати, бо ж евакуаційна машина може приїхати, лише, через годину - дві після нашого сигналу.