61 (Евакуація 200)

Спав близько двох годин. Коли прокинувся, то побачив Майкла і Поршня так само в амуніції та в сидячому положені. Спитав чи вони спали, на що отримав заперечну відповідь. Здивувавшись витримці хлопців, взявся гукати Дикобраза, котрий солодко сопів на застеленій лахами досці. Виривати когось з обійм сну в цю воєнну жорстоку реальність - не надто приємна справа. 
- Дикобраз, давай вже зробимо те задля чого ми тут і будемо спокійними. - Промовив я і піднявся на лавці. Поруч над головою почувся переполоханий табун мишей.
Побратим підтримав ідею і ми збиралися на вихід. Вдягнули броню, закинули автомати на плечі, взяли розкладні ноші і обережно вийшли на зовні. Ніч була хмарна і відносно тиха: бахи артилерії чулися поодалік. Проте, тишу різко порушив хор голосів, що наближався зверху посадки. Ми спинилися, схопилися за автомати і стали прислухатися - звучала російська мова.
- Невже п..дари? - пошепки спитав я.
- Окі? Братан, це ти? - Закричав у темряву Дикобраз. 
Як виявилося, це дійсно була евакуаційна група другої роти, вони якраз виносили двухсотого з протилежного боку лісопосадки і голосно гомоніли між собою. 
Впевнившись, що все спокійно, ми вирушили наверх. Знову, так як я знав дорогу, то йшов першим. Доводилося обходити глибокі ямища і спотикатися на менших, які вночі важко помітити. Я не міг впізнати дорогу, адже за цей день ворог на неї скинув дуже багато снарядів і не жалів авіабомб. Росіяни за любу ціну намагалися спинити контр - наступ української армії. 
Уважно дивлячись під ноги, не забував поглядати на товариша через плече, що є необхідним в пересуваннях на фронті. Поглядав також вперед, на змієподібні кострубаті лісопосадки, там де перебував ворог. Гадаючи бачить він мене на відкритій місцевості чи ні. Тим більше, ворог знаходився вище по ландшафту.
Здалося, ми пройшли вже більше триста метрів, а навколо ті самі ямища і жодних загиблих. Зі стежки я відійшов вбік і сів в коліно, думаючи про те, що якийсь з снарядів міг просто розірвати тіла, або ж їх забрали інші евакуаційні групи: ЗСУшники, або ТРОшники. Принаймні далі йти це наближатися все ближче до росіян, а ми ж, навіть, не знали їх точного місцезнаходження. По ночі можна запросто сліпими вийти їм в руки. 
Швидко перемовившись з Дикобразом, ми зійшлися на думці, що ризикувати в цій ситуації не варто і повернули назад до бліндажа де знаходився Майкл та Поршень.