60 (Евакуація 200)

Бліндаж нас зустрів непроглядною темрявою і тишею. Спустившись через вхід - нору і дочекавшись коли Майкл запалить ліхтарик, я зачудовано застиг. Така разюча відмінність між вчорашнім і сьогоднішнім. Вчора тут стояв гомін, не можна було проштовхнутися і знайти вільне місце, аби відпочити, а сьогодні вже порожньо і відчужено. Про те що тут базувалися військові нагадують хіба покинуті рюкзаки і амуніція. Мов би, попав в два паралельні світи. Застав давнину і новітні часи.
Я і Дикобраз скинули броніки, Майкл та Поршень не захотіли слідувати нашому прикладу, відчуваючи себе тут в небезпеці. Я розлігся в кутку на малій лавочці, головою поруч колективу мишей, що завзято доїдали батон. 
- Ми на місці. Нам треба буде піднятися триста метрів по посадці верх, там мають лежати Хома і Лексус. - Промовив, поки хлопці мостилися на дерев'яних, збитих нарах. 
- Навалюють тут добре! Треба трохи пересидіти, адже можливо вони відслідкували наш рух і знають куди ми зайшли. - Продовжив Дикобраз, стелячи на ліжко з досок якісь лахи. 
В підтвердження його словам на дворі почулося звучання безпілотника, що наблизився до входу і намагався заглянути в сховок.
- Б..ть, Майкл вируби світло! - нервово випалив Дикобраз.
Майкл затулив долонею ліхтарик. Коли підступне дзижчання замовкло, ми віднайшли серед лахів по товщині задовільну ковдру і завісили вхід. Тепер відчуваючи себе захищеними від злих ворожих очей, прилягли і продовжили обговорювати план дій.
- Давайте хлопці зробимо так: ми з Дикобразом спочатку двоє піднімемося і віднайдемо тіла, якщо вони там ще є. Як знайдемо, то трохи просунемо їх вниз, а тоді вже гукнемо вас і на ношах понесемо. Нам четверо не має сенсу виходити і тим самим притягувати увагу ворога. - Запропонував я, на що побратими погодилися. 
- Вийдемо через годину, а поки можна подрімати! - Добавив хорошу ідею Дикобраз. 
Що ми й зробили.