57 (Евакуація 200)

Більшість з хлопців позасинали, примостившись в тісному бліндажі аби як. В спину і сідниці муляли доски та пачки з патронами, проте на такий дискомфорт зверталося мало уваги. Обстріли сприймалися вже не так гостро, а більше надокучливим фоном. Від того що нога затерпла, чи хтось зачепив по необережності, моментами прокидався, але швидко занурювався назад в каламутні води несвідомого. 
На цей раз прокинувся від наполегливого голосу командира другої роти, що звучав в рації Окі. Він лежав якраз поруч мене. Від галасу прокинулися інші та тільки не сам "винуватець". Я взявся трясти Окі за плече, проте марно. Той не реагував,спав як вбитий, або ж просто не хотів озиватися. Через декілька хвилин, рація замовкла. Всім від цього стало спокійніше. Скоро мала настати довгоочікувана ніч.
Як запанувала темрява і ми в бліндажі вже через зусиля бачили один - одного, Окі різко спохватився і жвавим тоном звернувся до своєї групи, що пора йти евакуювати трьохсотих та двохсотих. Половина групи, а саме троє з шести чоловік, все одно відмовлялися, зсилаючись на погане самопочуття, травми та небезпечні перспективи. Мовляв влучно та часто криють маршрут слідування, не дивлячись на ніч. І дійсно ворожа арта працювала, хоча вже не так активно як по дню. А її смертоносну влучність коригували розвідувальні дрони, дзижчання яких періодами чулися над головою.
- Пацани, необхідно йти. Треба витягувати наших, вони й так нас зачекалися. Хто дійсно фізично не може, нехай залишається, але хто відчуває, що потягне, то вперед зі мною. Мужики повірте, мені й самому фігово, але треба.. - Промовив темний силует Окі на тлі зоряного неба на виході з бліндажа. На заклик піднялося троє і евак - група в кількості чотирьох солдат розтанула в ночі. 
Я ж домовився з Окі, що вийдемо після їх групи за двадцять - тридцять хвилин. Аби на камерах ворожих дронів не шататися натовпом і не випрошувати собі на голову додаткових снарядів.