55 (Евакуація 200)

В окопі ми пройшли до п'ятдесяти метрів на схід і за черговим поворотом наткнулися на  два бліндажа, що були вириті поруч. Тільки один не завершений, зверху накритий декількома досками і тісний. В ньому тулилися два солдата. Інший просторіший, накритий товстими колодами та засипаний для маскування землею. 
- Привіт! Мужики швидше в укриття, тут дрон висить не подалік. Побачить вас, почнуть сюди цілити. - Попередив один з солдат що лежав в просторішому окопі.
Ми послухали і поспішили залізти до нього в схованку, хоча з нами там місця стало обмаль. Мені довелося присісти на землю біля входу. Як виявилося в цьому окопі сиділа група з 8 роти нашого бату в кількості шести людей. Перед ними стояла задача винести своїх поранених та загиблих.
Ми швидко почули гудіння дрону над нами. Застигли і замовкли. В цей самий час почалися голосні та важкі прильоти по перехрестю, що було менше ста метрів на схід. До перехрестя прилягала посадка з якої я сьогодні вночі вийшов і де померли хлопці з роти. Саме на її випалених просторах ми мали забрати тіла.
Гупало до хвилини, піді мною відчутно тремтіла земля та різкий звук не приємно бив по вухах. Тільки - но припинилася артилерійська навала, коммандир другої групи з позивним Окі промовив:
- Я вам раджу дочекатися ночі. Зараз іти до перехрестя подібно смерті. Орки цю точку криють цілий день. Там Зесики висаджуються і тому так багато уваги від ворога.
Ми розуміли, що вирушати по дню дуже небезпечно, але й хотіли пошвидше впоратися і виїхати з цієї пропащої місцини.  Також, ротний сидів на рації і штовхав нас до активних дій.
Перемовившись, все таки вирішили, не зважаючи на командування, йти по ночі. Це здавалося найрозумнішим варіантом. Тим більше, не поранених забирали, де час має велику вагу. І якщо ми так само поспішивши ляжемо в полі, то легше з цього буде тільки ворогу. Головне встигнути до ранку, бо можуть не дати дозвіл аби машина нас забрала по дню.