54 (Евакуація 200)

Ми прибули в розташування восьмої роти нашого батальйону. Їхати на бойовий вихід мали на пікапі, але поки чекали відмашки зі штабу. Тому, поскидали амуніцію, вибрали затишні місця в дворі і сиділи перекушували яблуками та запивали солодким капучино. Канцеляр восьмої роти пропонував нам польські сухпаї, що в ящику стояли під стіною будинку. Подякувавши, відмовилися, бо планували чим швидше впоратися і повернутися назад.
Дикобраз, весь час, сидів дещо осторонь і уважно поглядав на нас. Не мов би, оцінюючи чи варто довіряти нам і чи не доставимо йому проблем. Він був найдосвідченішим в четвірці, адже застав ще бої в Соледарі та Бахмуті і до новеньких ставився з упередженням. Проте, вибору не було, довіряй - не довіряй, а сьогодні доведеться в групі їхати і забирати загиблих побратимів.
В штабі відмашку дали через годину після нашого прибуття до восьмої роти. Ми надягли амуніцію, закинули в кузов зброю та ноші і поїхали в Оріхів. В цьому розбитому вщент місті на домовленій точці забрали розвідника, який по задуму мав нас "проводжати" і рушили безпосередньо на перед фронту.
Тільки но, ми покинули асфальтовану дорогу і звернули на ґрунтову серед полів, водій набрав величезної швидкості. Не встигнувши згрупуватися, я нижньою щелепою сильно вдарився об плиту в броніку. Але часу страждати від болю не було. Щоміці тримався за стінки кузова, аби не вилетіти з машини, що загрожувало більшими травмами. Дикобраз кричав водію, аби той віз обережніше. Та марно, чим ближче до нуля, тим більша небезпека прильоту ворожого фпв - дрону, або арти. Тому, водій тиснув на газ завзято. Також, в Дикобраза і Поршня на спинах пробило гідратори. Дорогоціна вода розпливалася калюжками по залізній поверхні машини. 
Ми пронеслися повз стаціонарну точку евакуації і тут водієві довелося все таки скидати швидкість, адже дорога попереду щедро всіяна ямами від прильотів. То гальмуючи, то пришвидшуючись їхали близько кілометра, поки не спинилися біля смуги дерев над дорогою. Розвідник вискочив і закричав аби ми швидше покидали авто і забігали в бліндаж, показуючи пальцем на окопи під дорогою. Бліндажа я одразу не помітив. Ми не гаючи ні секунди, хутко висадилися, захопивши все своє. З окопу назустріч піднялося п'ять солдат, троє сіли в кузов, двоє в салон (більшість всього поранені) - їх всіх евакуйовували. Машина розвернулася і жваво попрямувала в напрямку, яким сюди приїхала.
Не розуміючи чому з нами не залишився розвідник, ми спустилися в окоп. Слухаючи як десь неподалік розриваються осточортілі снаряди.