53 (Евакуація 200)

Я лежав у великій палатці в одній з лісопосадок на північ від Оріхова. Ця місцина являлася розташуванням нашої роти. Вибухи тут чулися, але поодалік, хіба, вночі можна було спостерігати багато мандруючих зірок - це снаряди летіли як в одну так іншу сторону. Зовсім рідко поруч падали ворожі касетні боєприпаси, таке враження, росіяни просто відпрацьовували зелену зону в полях наугад - квадратами, а раптом кого зачепить.
Я лежав дивився на дерева, на листя котрим бавився вітер, слухав машини що за триста метрів активно їздили по трасі. Був виснаженим як психологічно так і фізично. Адже тільки вранці повернувся в розташування з триденного виходу. Вцілів з групи я один: троє загиблих та четверо поранених. Благо, побратими не розпитували про фатальні події, що трапилися на нулі, а поруч займалися своїм побутом та балакали про різні відсторонені від армії теми.
Почувся голос ротного, він спускався лісопосадкою з ксп до нас, голосно називаючи позивні. Серед них прозвучало "Єті". Ротний оголосив, що четверо названих солдат мають до десяти хвилин на збори і вирушають на бойовий вихід. Я не зрозумів, що відбувається, адже декілька годин як повернувся і моє найбільше бажання відпочити та набратися сил вмить розбилися. Поки мозок завис в усвідомленні ситуації, тіло механічно надягало брудну форму, котру кинув в кущах, аби потім постірати.
Один з названих солдат вийшов зі своєї палатки похитуючись, всім видом показуючи, що жодні бойові задачі виконувати не взмозі. Простіше кажучи добряче напився. Побачивши п'яничку офіцер чуть не оскаженів, облаяв його і наказав замполіту вести того на задувку. Замполіт же, так само обматюкавши зальотчика на чому світ стоїть, насамперед, взявся за фізичне виховання: "Упор с..ка льожа прінять". 
П'яничку замінили і ми група з чотирьох чоловік слухали вазівки від ротного біля КСП. А задача була єдина: витягнути наших двухсотих: Брабуса і Хому з переду фронту, аби їх могли поховати рідні. Тому, змушений був їхати так і не відпочивши, адже єдиний з роти знав приблизно де лежали їх тіла. 
Зі мною в групі вирушав Дикобраз, Поршень і Майкл. Ми завантажилися в бтр, взяли рації, планшет, ноші та вирушили в село біля Оріхова, де мали пересісти на інший транспорт.

#проза #війна #Україна #шлях