51

Через неймовірні зусиля, але нам вдалося дотягнути до точки евакуації Бойка. Ми всі помістилися на краю лісопосадки в яму, щось на подобі капоніра для танка. Важкопоранених поклали серед високого зілля по центру, поранені середньої важкості забилися під праву стінку, адже там була невелика тінь від сонця, декілька хлопців залягли зверху під залишками дерев. І ми хто несли попадали по краях, де було вільно. Троє - четверо повернулися на позиції. 
Чекали на приїзд бмп. Якраз в декількох десятках метрів знаходилося вирвище на ґрунтовій дорозі, утворене ударом бойового літака. Саме це місце слугувало маркером, куди мала під'їхати коробочка для евакуації. 
Поранені під спекотним сонцем, майже, одразу попросили пити. Я підійшов до Бойка і в кришечці з бутилки, влив до рота теплої води, але він вже не міг повноцінно ковтати. Трохи змочив губи. Побратим спробував говорити і це, також, йому давалося важко.
Ми в групі між собою домовилися по менше рухатися в капонірі. Я ліг і закинув назад голову. Не міг повірити, що все це трапилося зі мною. Інколи з цікавістю обводив поглядом побратимів. Не нав'язливо вглядався в їх емоції на втомлених обличчях. Був гордий що знаходжуся серед них. 
В поранених від очікування погіршувався стан. Все частіше чулися обурення: де евакуаційна коробочка? Що скоро нас росіяни змалюють з безпілотника і ми гуртом тут залишимося в братській могилі. Поки артилерія працювала поодалік, як в одну, так в іншу сторону. Безпілотники пролітали, але над нами не затримувалися.
Командування моєї роти вийшло на медика і просило аби я надав інформацію про двухсотих. Значить, моя рація знову перемкнулася на іншу хвилю і до мене не могли "догукатися". Ну й нехай, зараз не до командування.
- Б...ть, в нас повно втрат, пробуємо евакуювати виживших, а командуваню в тилу двадцять п'ять раз повторюй інфу по загиблим. - Не витримав медик з позивним Професор. 
Через деякий час, медики подали інформацію, що командир нашої евак - групи Камінь, перейшов з пораненого середньої важкості в тяжкого. Камінь тримався як міг, сперся об земляну стіну, опустив голову і намагався боротися з болем в пораненій лопатці і руці. Періодично з напругою поглядаючи в небо.
- Єті, там Лексус ще залишився. Він в бліндажі. Я йшов, він був живим. Наклав йому турнікети. - Озвався Глок, що сидів не подалік Камня. Його поранення виявилися не такими важкими, як мені здалося спочатку, коли вперше побачив залитим кров'ю в лісопосадці. Можливо, тоді це не тільки була його кров... 
- Лексус більшість всього двісті, там ноги розірвало. Я бачив на власні очі. - Промовив Фома зверху окопу.
- Мужики, ви подивіться. Лексус може бути живим. - Стояв на своєму Глок. Він ще не раз і не п'ять повторить прохання. Як потім виявиться, коли Глок йшов до бліндажу евак - групи, то пообіцяв важко пораненому товаришу, який швидко слабнув і вже не міг рухатися, що обов'язково скаже про нього і направить допомогу.