50

Важкопоранених, хто не міг пересуватися було четверо. Нас хто мав нести їх - трохи більше десяти. І хоча сто п'ятдесят метрів відстані до точки евакуації при інших обставинах були б маловідчутні, зараз це справжній виклик. 
Бойка несли четверо, в тому числі я. Проте, четвертий швидко відсіявся, через знемогу. І в залишку тягнули троє. Не дивно, що йшли останніми, лямки нош підступно вислизали з долонь. Робили багато пауз і підбадьорювати одне - одного виходило так собі. Ми і так викладалися більше аніж могли.
- Єті, Єті це Цукор. - Виходив на зв'язок медик. Він в іншій групі вже перейшов посадку. - Скоро приїде бмп, несіть швидше трьохсотого. Ми не можемо чекати. 
Моя трійця вкотре спинилися, попадавши на землю. Я підніс до рота рацію:
- Цукор - це Єті. Нам треба люди. Ми тягнемо трьохсотого троє. Не дотягнемо. 
- Мужики, старайтеся рухатися швидше. Інакше бмп поїде не дочекавшись вас. - Не приємно зачепили такі слова і в той час поставили до стінки. - На підмогу вам не має людей. 
Розумів, що це не вередливий ультиматум медика, а реальність та факт. Командування суттєво ризикує технікою, що на них не особливо схоже. І посилає її на самий перід, де точаться бої. Завантажити поранених у нас буде мало часу і коробочка точно нікого не чекатиме, інакше стовідсотково її підіб'ють. Кожна секунда на вагу золота. 
Бойка ми тягнули по землі, буквально через тонку тканину нош здираючи йому шкіру. Підняти тіло вгору ми не мали сил. Поранений та виснажений побратим від болю стогнав. 
- Потерпи трохи, ми тебе змушені чим швидше дотягнути на точку евакуації, де забере вас всіх коробочка. - Намагався пояснити Бойку чому ми причиняємо йому додатковий біль. Але розумів що від цього йому не легше. 
- Єті, Єті це Цукор. Де ви? Поспішіть. - Зашипів зв'язок.
- Це Єті. Ми несемо, зі всіх сил! - Швидко випалив я.