48

Чоловіки попадали на землю хто де, під серпневим палючим сонцем. В бліндажах так само не було місць. Вже ходила мова, що за пораненими має приїхати бмп до здоровенної ями, куди я ходив з розвідниками за водою. І це була дуже хороша новина, інакше нам тягнути чи шкандибати трьохсотим три - чотири кілометри до точки евакуації - надважка задача. Зараз, напевне, не здійснена. Дехто просто не виживе, бо потребує більш кваліфікованої медичної допомоги і час грає не на його боці.
Давши змогу відпочити нестримну хвилину, Чабан ходив біля нас і прохав йти знову на вверх посадки, адже більшість всього там чекають поранені побратими.
- Туди четверо пішло, хто може ідіть і допоможіть їм.. Мужики, розумію дуже важко, але потім відпочините.
Пообіцявши собі, що після третього кола точно дам змогу тілу відновитися.. Не так, розуміючи, що мене вирве від втоми і коліна скоро самі підігнуться, я зробив зусилля над собою і встав, борючись з амуніцією, яка намагалася придавити назад до землі. Дивлячись під ноги, поплентався на стежку, що вела вверх. Це ті моменти, коли ворожий снаряд не вб'є, а швидше облегшить муки.. Принаймні, так здається виснаженому вкрай тілу. Благо, царило затишшя.
Ідучи стежкою, помітив за сто метрів попереду групу що несла трьохсотого. Підійшовши ближче, взявся за лямки п'ятим. Поглянув на пораненого і впізнав свого побратима з евак - групи Бойка.
В нього були перев'язані тканиною очі, перебинтована грудна клітка і живіт. З білої тендітної марлі на зовні виступала кров. Ліва рука кровоточила по всій довжині, і, навіть, не побачив на ній накладеного турнікета. Він важко стогнав пересохлими губами. Його обличчя бліде. 
- Бойко, це я Єті! Впізнаєш мене?
- Єті? Впізнаю. - Здалося, в слабкому голосі почулася радість. Адже, несли його чоловіки з іншої роти, називаючи лисим. І почути когось знайомого, вже яка - не - яка відрада. 
Бойко протягнув в мій бік праву вцілілу руку, я її потиснув своєю вільною.