46

Як не старався - не міг витягнути Сєрого. Від невдалих спроб і в більшій мірі від болю, він розпачливо стогнав. Здоровань, радив виходити знову на зв'язок і довбати Чабана та командування, аби шукали людей і присилали підмогу. Що я й зробив, поки сидів зверху окопа, намагаючись безрезультативно відновити сили. Ворожа артилерія на якихось декілька хвилин замовкла, натомість працювала наша. Снаряд за снарядом клався в декількасот метрах на південь. 
- Чабан, Чабан - це я Єті. Вийди на зв'язок.
- Чабан на зв'язку!
- Чабан, де люди? Ми не можемо чекати. 
- Вже виходять. Скоро будуть у вас.
- Плюс. - Я відпустив бічну кнопку і поглянув на розвідника, котрий лежав біля побитого стовбура дерева і не припиняв часто вглядатися в небо. - Давай спробуємо витягнути Сєрого. Якраз поки підійде підмога, то встигнемо покласти його на ноші. 
Розвідник нічого не відповів, лише голосно видихнув і допомагаючи собі двома руками встав та підійшов до мене. Було видно, що від втоми, амуніція хитала його в боки. Або ж він просто не встиг віднайти баланс. 
Ми обидва нахилися в яму і взяли за верх штанів Сєрого та потягнули. Спочатку, здалося, не витягнемо - забуксували на половині шляху, проте завдяки титанічним зусиллям пораненого, його участі, ми впоралися. Перекатом перемістили на ноші. І чекали підтримки, лежачи поруч на холодній, приємній землі. 
Прийшло троє чоловік, з тих же розвідників. Один сивочолий, одразу заявив, що нести, більшість всього, не зможе, в нього спина і сили всі залишив ще при ранішньому заході на позиції. Ми особливо його словам не дали значення, адже кожен з нас міг сказати щось на подобі. Я особисто згадав, скільки ми розбита евак - група, пройшли кілометрів з тими клятими, наповненими їжею, водою та боєприпасами ношами. Був злий на командування, що спочатку заганяють "до смерті", а потім на пів - живі маємо якимось неймовірним зусиллям витягувати побратимів. Невже не можна евак - групу не зношувати до краю, коли на кону стоїть життя воїнів?
В кого які не були б виправдання і скарги на здоров'я, якщо ми опинилися тут на вістрі, просто змушені нести пораненого, нехай з частими паузами і повільним темпом.