45

Побачивши таку жахливу картину, я спочатку розгубився, але швидко опанував себе. 
- Хлопці, ви можете йти? Чи, хоча б, вилізти з  ями самостійно? - Спитав, намагаючись швидше зрозуміти, що маю робити в цій ситуації. 
- Ми самостійно не виліземо. - Озвався здоровань, а потім кивнув на товариша. - Треба швидше допомогти Сєрому, він стікає кров'ю. 
Я підніс рацію до рота та затиснув кнопку збоку:
- Чабан, Чабан - це Єті. Вийди на зв'язок. 
Через декілька секунд:
- Чабан на зв'язку.
- Нам треба люди, тут в ямі двоє трьохсотих зв'язківців, вони самостійно не можуть іти. - Чув як власний голос коливається, шукає рівновагу. 
- Людей не має.. Майже всі поранені. - З розпачем відповідає мені.
- Треба люди! Адже тоді ці двоє тут залишаться. - Твердішим голосом тисну, як, ніби, сам тільки що не був на позиції з низу і не знав ситуації по людям.
Пауза до п'яти секунд..
- Прийнято, чекайте на підмогу..
Я рацію відклав в бік та присів навпочіпки на краю копанки, аби понизити силует при близькому прильоті.
- Треба витягувати його з ями, а там може хтось підійде на підмогу. - Поглянув на розвідника, що пішов зі мною. Він сидів праворуч за два метри, так само навпочіпки.
- Ти що здурів? Ми його не витягнемо! Ми без сил. Що тут зробиш... - В його голосі чітко чулося роздратування, впереміш з легкими нотками паніки.
Вирішивши не продовжувати діалог, який не приносив смислу і тільки з'їдав життєвонеобхідний час, я заскочив в тісну яму. Поглянувши детальніше на Сєрого,  чуть не схопився за голову. Не розумів, за що його хапати, таке враження, в нього кожна клітина тіла кровоточила. Де не схопиш, то він кричатиме від болі.
- Вибач, але змушений тебе потурбувати. Якщо маєш змогу, допомагай мені всіма силами що залишилися в тебе. Буде боляче. 
Я схопив його за воєнну сорочку і протягнув до викопаних крутих східців. Поранений жалібно скрикнув декілька раз, але, намагаючись допомогти, тазом відштовхувався від землі. Аби вибратися, нам стояла задача подолати трохи більше метра у висоту. Залишилось найважче. 
Я важко та переривисто дихав, глибока втома робила ватяним тіло, хотілося впасти поруч поранених і відпочити. Проте, вирішив пробувати. Заскочив на верх ями, взяв під руки Сєрого і тільки спробував тягнути, він закричав не своїм голосом. Вилаявшись, підняв його сорочку знизу і виявив, що в нього немає, навіть, поясу на штанах, за який можна зручно взятися. 
-Тільки вчора зняв пояс. - Підмітив він, посміхнувшись, наче прочитав мої думки.
- Ось витягнемо, тебе підлікують і тільки спробуй ще зняти пояс. - Я так само посміхнувся. 
Натомість, схопив просто за вверх штанів, за петлі і що було сил потягнув. Сергій в свою чергу, мов змія, намагався тілом відштовхуватися від стінок копанки, міцно стиснувши зуби, аби не кричати на весь голос.