42

Ідучи стежкою, я не довго думаючи, звернув у лісопосадку. Хоча, вона була випалена, але патички, що стирчали із землі, додавали мізерного відчуття захищеності. Старався уважно дивитися під ноги, обходячи кожен підозрілий предмет. Навколо лежали ще гарячі, обвуглені шматки дерев і аж до розкинутих купок вогів. Вибухи чулися як попереду, так позаду. Також, зверху доносилося дзижчання безпілотника, яке, благо, не затримувалося наді мною.
Мені здалося, що я пройшов декілька сот - метрів, але досі не зустрів побратимів. Весь час гукав і дивився по сторонам, заглядав в порожні окопи. Поки не почув короткі черги кулемету. Одразу заліг, очима знайшовши найближчий прихисток, у вигляді ями від прильоту чогось габаритного. Я не розумів, звідки стріляють і головне в кого. Ворог більшість всього побачив моє наближення, тим паче, його позиції знаходилися на підвищені. Намагався швидко зрозуміти, що мені робити і де, взагалі, знаходяться хлопці. Прийняв цілком логічне рішення: натиснув кнопку на бічній панелі рації:
- Ротний, Ротний - це я Єті, вийди на зв'язок..
Мовчання у відповідь, лише тихе шипіння пристрою. Я повторив звернення декілька раз, але марно. Можливо, під час бою, побратим зачепив колесико зверху рації і перемкнув її на іншу хвилю. Тепер, спробуй вгадай потрібну. Можливо, просто не ловить зв'язок на даний момент, що на нулі не рідкість.
Не знайшовши кращого рішення, повернув назад до бліндажа, де базувалася евак - група. Пригнувшись, на початках короткими перебіжками до першої ліпшої схованки, спускався в низ лісопосадкою.
Сто двадцяті міни лягали вже поруч мого бліндажа. Ворог через очі дрона, цілком побачив куди збігаються поранені. Таку "бажану" для себе ціль ніяк не міг оминути. Підбігши аби зануритися в свій бліндаж - нору, побачив що він забитий повністю. Один чоловік з розрахунку агсників, коли побачив мене, то закричав:
- Б..ть, ти куди пішов.. Я вже думав ти не повернешся. Швидко йди в сусіднє укриття..
Не сперечаючись, повернув в окоп поруч і за декілька секунд був в бліндажі зв'язківців. Тут знаходилося чотири чоловіка і набагато більше місця навколо. Для годиться, попросився перебути обстріл у них, на що вони, звісно, не заперечили. Тільки но, намірився присісти на величезний ящик під стіною, як серія прильотів над головою заставили впасти долілиць. Нас всіх злегка засипало землею. Клали, імовірно, дебелими сто двадцятими. Я підняв очі до гори та побачив блакитне небо, яке застилав дим. І зрозумів, що цей прихисток доволі не надійний. Просто кажучи не накритий, якщо не рахувати декілька колод кинутих аби як.