41

З евак - групи я залишився один. Останній кого бачив, це Бойко і той більшість всього пішов з носилками верх по посадці. Чесно кажучи я розгубився, розумів, що Камінь і ротний в не зоні доступу і треба приймати рішення самому. Очевидним, внаслідок чоловічої завзятості, було підніматися верх і шукати там свою групу, в надії що не загубишся та не нарвешся на засаду. Проте мозок і інстинкт самозбереження швидко відшукали слова заперечення: "За самодіяльність отримаєш по голові.. Сам ти не в змозі ні на що вплинути.. Куди ти йдеш, як точки потрібної, навіть, не знаєш."
Йшла справжня внутрішня боротьба між чоловічим "треба" і самозбереженням. Це тривало не довго, поки трьохсоті з моєї групи не почали вертатися: Спортік і Фома, на перший погляд легко поранені, плями крові в районі низу спини. Їх зустрів на зовні бліндажа, Спортік мені одразу протягнув рацію. 
- Що там? - Спитав в них.
- Там піз..ець. Розбили нас. - Відповів Фома та заскочив в бліндаж, де були медики, які могли зразу надати допомогу. Вибухи попереду наближалися в наш бік. Ворог намагався дістати відступаючих. 
За пів - хвилини прийшов Камінь, тримаючи правою рукою - за лікоть окривавлену ліву. Також, ймовірно, осколки залетіли йому в ребра. Він боровся з великим болем, це було видно по скривленому обличчю. 
- Там пацани двухсоті. - Коротко промовив і заскочив до середини бліндажа.
Побачивши, що справи дійсно кепські, під дією імпульсу я закинув автомат на праве плече, в долонях затиснув рацію і пішов вверх по посадці в невідомість, що озивалася вибухами. 
Пройшовши метрів з п'ятдесят, мені на зустріч шкутильгав солдат, схоже з дев'ятої роти мого батальйону, поранений в гомілку і руку.
- Брат, де тут медики? Сказали, що вони десь знизу. - В його голосі звучала паніка. 
Я вказав пальцем напрям, щоб спускався по посадці. 
- Фіг - знає куди йти, тут перший раз на позиціях. - Затараторив він. Я з ним спустився до потрібного бліндажа і не доходячи тикнув пальцем, аби він не промахнувся. 
Насправді, тут було нарито чимало бліндажів і ще зрозумій, який заселений, а який ні. Тим більше, зрозумій де медики, а де просто солдати, адже над першими прапор з хрестом не розвівається. 
Я піднявся верх, за сто метрів зустрівши Глока. З низу живота - по ступні він був в крові. Стояв в лісопосадці і виглядав розгубленим.
- Чого не наклав турнікети? Чого стоїш на місці? Ти ж стікаєш кров'ю. - Закричав до нього. 
Побачивши мене, побратим так само стовбичив, наче, не знав куди йому ступити крок. 
- Боюся не дійду з турнікетами. - Не впевнено відповів Глок. - Стріляють зі всюди.
- Біжи до бліндажа, ти ж кров'ю стікаєш, там нададуть допомогу. Пацани вже повернулися поранені.
Побратим вийшов з посадки на стежку і попрямував вниз. Я піднімався далі верх.