38

Ноші з кожним наступним метром набиралися ваги, проте ми старалися нести їх без зупинок, просто частіше змінювати один - одного. Нажаль, ця тактика довго не спрацювала: в когось рука травмована - пекла болем, хтось просто виснажився до: "не можу, хоч стріляй", а я в черговий раз, не доходячи до асфальтованого повороту, підвернув стопу і впав мішком об землю. Після стількох падінь, був здивований, що досі можу стати на ногу. Не розумів в чому проблема, подумки звинувачував велику вагу і не якісні берці. Беззаперечно, всюдисущі ямки, також, відіграли свою роль.
Коли вийшли на небезпечний поворот, ми прямо по побитій асфальтованій дорозі пішли на схід. Благо, що не було в цей час пересування техніки. Стояли лише розкидані скелети вже спалених бойових машин. 
Я не довго відпочивав, близько п'яти хвилин і знову взявся за ручки носилок. Іншого вибору не було, в кожного свої болячки, а інакше як не пересилимо себе, то не донесемо вантаж на перед. Вирішив, що йтиму поки травма не знерухомить. Такий наслідок здався привабливим, адже тоді, нарешті, зможу відпочити.
Нам назустріч проїхало декілька пікапів і пройшло повз три солдата, розтягнувшись по десять метрів між собою. Аж неочікувано з окопів попід дорогою до нас загукав голос:
- Сьома рота? 
Ми ствердно відповіли. І до нас вибігли знизу - вверх двоє чоловіків.
- Б...ть, поки вас дочекаєшся, то посивіти можна. - Промовив років тридцяти п'яти, середньої статури, із шрамом біля правого ока чоловік. - Це я Лицар, ваш провідник. Зі мною мій колега Тамагочі. 
Показав рукою на худого та високого парубка, він так примружувався, що здавалося йому не хватає окулярів. 
- Ми вас дві години чекали на дузі! Кола намотали.. - З претензією в голосі, підійшов Камінь. 
- Не обходить.. Нам сказано вас тут перехопити. А далі питання до своїх старших. - Легко парирував Лицар. 
Ми побурмотіли для годиться і зійшовшись на спільній думці, що треба далі рухатися, щоб залишатися цілими, взяли ноші і пройшовши трохи вперед, повернули в поле, на тонку, протоптану дорогу.
- Мужики, тільки будьте обережні, не ступайте з доріжки в бік, тут заміновано. - Попередив Лицар, ідучи попереду групи, а Тамагочі замикав колону. 
Його слова викликали занепокоєння, адже від втоми і так хитало вбоки. Оступитися і знайти свою міну, виглядало реальною перспективою. 
Ми через поле скорочували шлях до лісопосадки, що стовбичила вигоріла перед нами. Ця вервечка не так пристріляна, як головна дорога і тим більше поворот до лісопосадки. 
В наш бік артилерія ворога підозріло мовчала. За те я із захопленням дивився, як наші активно накидують по позиціям орків, за якісь менше кілометра. Ми все ближче і ближче підходили туди.