37

Спираючись об прохолодну землю окопів і відновлюючи дихання, группа слухала по рації обурення ротного. 
- Як це ви на евак - точці? Швидко вертайтеся на дугу, а потім прямуйте до асфальтованого повороту .. - Його голос набирав більшого роздратування. - І виходьте на асфальтовану дорогу, та йдіть в протилежну сторону, аніж в ту якою сюди йшли. 
Камінь прикусив нижню губу і взяв паузу аби переосмислити почуте. Можливо, думав, як донести нам інформацію, що ми марно ризикували та поклали стільки сил, аби дійти сюди. Але ж группа все чула на власні вуха, хоча й зробили дурнуваті обличчя, мовляв, поки коммандир на місці не передав задачу, то задача від ротного не береться до уваги. 
- Камінь - це ротний. Як прийняв інформацію? - Голос в рації перервав паузу.
- Ротний - це Камінь. Плюс - плюс. 
- Тоді не тягни, ви спізнюєтесь. Ідіть швидше! - Беземоційний, діловитий голос ротного наостанок звично підігнав в спину. 
Камінь закинув автомат на плече, виліз з копанки і попрямував до нош.
- Хлопці, ми прийшли не туди, нам треба швидко повертатися. Бо на передку пацани чекають на допомогу.
Зрозуміло, нашому обуреню не було меж. Втомлені, злі, розгублені, ми й собі дозволили позлословити на всю ієрархію командування: від нижчої ланки до верхньої. Обурилися, що вся рота відчалила в тил, а ми блукаємо на передку від однієї позиції до іншої. Але нічого робити, спустивши пар, активізували останні сили та попрямували через поле назад. І нам було байдуже на всі вибухи, гелікоптери, літаки і авіаносці разом взяті. При фізичній і психологічній втомі буває виникають стани глибокої байдужості. Дозволяєш, собі лишній раз не зреагувати на вбивчий свист.
Часто змінюючи один - одного, дійшли до позицій через поле, в те місце де більше години тому чекали на супроводжуючих. ТРОшники в німому подиві дивилися на нас і не розуміли що за піруети витворяємо. Мені відверто було соромно, що показуєму таку неорганізованість. 
Ротний ТРОшників: молодий, близько тридцяти років, високий, атлетично складений, побачивши безлад в наших пересуваннях, попри те що ми були з іншої бригади, вирішив допомогти. Сказав нашій группі залягти по ямах, а Камню піти за ним. Він наглядно покаже яким шляхом прямувати, щоб не збилися і не звернули куди не потрібно. Без зайвих розмов зробили так, як сказав офіцер.
Через п'ятнадцять хвилин обидва повернулися. Наш коммандир промовив звичне: "Збираємося і вирушаємо". Ротний ТРОшників перепитав, чи нам дійсно необхідно йти по дню, отримавши ствердну відповідь, опісля побажав Божого захисту.
Поправивши амуніцію, вантаж на ношах і розбившись по двійках, ми вирушили на передні позиції.