36

Ми зрозуміли, що чекати провідників даремна справа.Таке трапляється не рідко, по різним причинам. Хоча, наявність провідника, не гарантія успіху. Він може сам не знати шляху: "був на позиції тиждень тому - вночі, а внаслідок кантузій пам'ять не та, що колись".  
Натомість, нам було сказано взяти ноші: з боєкомплектом, сухпаєм, водою та вирушати. Продовжили рух окопами в тому самому напрямку. Так як нас було восьмеро, то міняли один - одного по двійкам: четверо несли - четверо відпочивали. 
Пройшовши декілька сотень метрів наткнулися на асфальтований поворот, де розверталася техніка. Тут інші бригади висаджували чи забирали солдат. Залігши в ямах неподалік дороги, утворених внаслідок вибухів, ми допитувалися Камня куди нам далі прямувати. Нагадували, що треба звідси швидше забиратися: на техніку полюють в першу чергу. Камінь відверто псіхував і злословив, бо знову не міг знайти порозуміння з командуванням, в спробі дізнатися подальший шлях. Поки не підвівся і не сказав розвертатися. Нести ноші на точку евакуації, через поле. Ми з хлопцями переглянулися між собою. Невже нас виводять? Але чого тоді тащити в тил такі необхідні на передку боєприпаси з їжею? Проте, Камінь чіткої відповіді на наші питання не мав і назвав це наказом ротного. Розвівши руками - повернули та перейшли дорогу. Аби не вертатися назад, мали на меті пройти проїждженими технікою коліями по полю. Тим самим, вберегти себе від мін і скоротити шлях.
Ми всі добряче втомилися. Вага носилок переважувала за п'ятдесят кілограм. В мене в додачу неодноразово підверталася стопа правої ноги. Вистачало невеличкої ямки аби скластися і впасти на землю. Остерігався, що довго не зможу йти і травма тільки погіршиться. 
Намагалися підбадьорювати один - одного, що лишилося мало до точки евакуації і треба витримати. Здогадувалися,  ТРОшники дивляться нам в спини з окопів і крутять біля скроні пальцем. Мовляв: "Нацики є..ануті, поперлися вдень голим полем, ще й навантажені по зав'язку". 
Як вишенька на торті, перед нами в тилу, за якихось пів - кілометра, по посадці почала працювати пара ворожих гелікоптерів Ка - 52. Від їх смертоносних пострілів, піднімалися високі стовпи диму. Ми на це дивилися і розуміли, що знаходимося як на долоні. Нехай тільки замітять рух группи на відкритій місцевості.
Але ще короткий час попрацювавши по посадці, гелікоптери повернули на схід, швидко покидаючи ворожу для себе територію. Можливо, не замітили, не хватило бк, можливо, вражені нашою сміливостю вирішили не зв'язуватися. За те, таке видовище додало нам необхідного прискорення, аби подолати зоставшихся десятки метрів до евак - точки і заскочити під захист окопів та дерев.