34

Через годину після нашого прибуття на точку евакуації, нарешті, приїхав пікап аби забрати Шершня. Посадили його на задній ряд сидінь, поклали поруч на пів - порожній рюкзак і провівши машину поглядом, швидким кроком розтягнулися та пішли через поле на позиції. Дібралися без особливих небезпек. Камінь щось говорив про чергування і необхідність бути уважними, але я особливо не дослухався. Пішов прямо до лисячої нори, не зграбно забившись в неї. Скоцюрбився, щоб почуватися тепліше і не помітив як заснув.
Прокинувся від того, що Камінь тряс за плече. Світанок мене зустрів легкою прохолодою і сонячним промінням.
- Єті, розбуди наших в кінці окопу, а то вони щось вставати не поспішають. - скомандував Камінь. - І будьте в бойовій готовності. Зараз вирушатимемо на передові позиції.
Я був і так повністю зібраний, хіба в норі рукою намацав пакет сухпая та поклав його біля рюкзака. Їсти, майже, не їв на бойових виходах, але раптом захочеться. 
Пішов в Т образний кінець окопу, де знаходилися двоє: Бойко і Глок. Декілька раз голосно, аби крізь сон почули, передав інформацію від коммандира. Отримав запевнення, що вони зараз піднімуться та й загалом давно вже бадьорі. Слабко повіривши їх сонним голосам, я повернув до нори. Розумів, що розбудити хлопців, більшість всього, не вдалося. 
Проходячи поворот, через верх окопу поглянув на безкраї поля під блакитним небом. В цей момент не думалося, що вони тотально заміновані і побиті артилерією. На декілька секунд, минуле мирне життя, заступило прекрасною картиною жахливе воєнне сьогодення. Але на зовсім короткий час.. Вибухи нагадали в яких умовах знаходжуся.
На питання від Каменя - де хлопці, розвів руками, відповівши, що зробив все від мене залежне. І тягнути за ноги, чи стріляти біля вуха не буду. Вилаявшись про себе, коммандир рішуче попрямував до Бойка та Глока. Як йому вдалося не знаю, але не пройшло і десять хвилин як наша евак - группа в повному складі і спорядженні, стояла біля входу в гілку оккопу. Камінь по рації уточнював куди нам далі рухатися.