32

Шершень навідріз відмовився лягати на ноші, запевняючи що піде на своїх двох. Із тісних окопів цього здорованя виводив я, хоча моя роль була досить примітивно - простою. Шершень закинув руку мені за плече і дрібним кроком прямував за мною. Він опустив голову і продовжував запевняти, що з ним все добре, просто не може скласти докупи думки в голові. Проте, з боку його стан видавався важчим: він не міг встояти на ногах без підтримки, його хитало і свідомість слабко реагувала на зовнішнє. 
Проминувши окопи і вийшовши до злощасної дороги по між поля, нас наздогнав Глок. Він одразу запропонував допомогу. Проте, я відмовив, про себе надіючись, що Шершень зможе йти самотужки, нехай і впираючись в мене. Бо якщо його ноги не втримають, то такого велетня в броніку з каскою - доведеться тягнути важко і довго. До речі, на його спині досі висів автомат АКС74, більш знаменитий під іменем "Ксюха", який він не дав зняти. Ми просто впевнилися, що зброя не заряджена і не наполягали на своєму. Хоча, по вимогам з безпеки при евакуації пораненого, обов'язково мали забрати зброю.
Попереду, розтанули в темряві Рома і Камінь. Вони сказали, що чекатимуть на точці евакуації. Ми ж троє: Глок, Шершень і я повільно шкандибали, вже й не падаючи в коліно, або долілиць при близькому прольоті снаряду. Просто схиляли голову та інстинктивно піднімали плечі, ніби це допоможе, коли розпечений осколок на безумній швидкості зустріне наші тіла. 
- Покладіть мене біля трупа, я полежу і відпочину. - Тихо промовив Шершень, коли вже минули більшу частину дороги у відкритому полі. Хто б не знав цього завзятого і трохи дивного чолов'ягу, то може, здивувався, або й не повірив у щирість його прохання. Я сприйняв серйозно. Заохотив, що коли дійдемо до точки евакуації, то прохання втілимо в життя.
Кроки Шершня ставали важчими, здавалося, що він все таки на своїх двох не дійде. З іншої сторони вже страхував Глок і також підтримував попід руку. Трьохсотий інколи повністю повисав на нас, але якимось дивним чином ще знаходячи сили, продовжував йти. Ми словесно підбадьорювали його і обнадіювали, що до жаданої посадки залишилося зовсім нічого - варто лиш себе "трохи" пересилити. І, дійсно, незабаром із відчуттям виконаної задачі ми повернули під захист дерев, обходячи накидані нами купки бк, сухпая і води.