30

Я підняв голову на звук тертя підошви об землю, що наближався. Побачив силует хлопця без амуніції і зброї, який йшов з боку позицій з-за полем. Він зупинився і глянув в сторону нашої лісопосадки та закричав щось нерозбірливе. Опісля, почав видавати дивні гортані звуки. Здалося, що через темряву було чітко видно його безумні очі. Не дочекавшись нашої реакції, він почовгав далі, в напрямку звідки ми чекали бмп.
- Стій тебе розчавить техніка в темряві! - Крикнув хтось з побратимів.
- Та він поїхав розумом. Він не почує і не зрозуміє нас. - Відреагував інший. 
А силует безумця швидко зникнув в ночі, тільки все тихіше лунали його чудернацькі викрики.
Довге, нервове і смертельно небезпечне очікування бмп врешті - решт завершилося. Її басисте гудіння здалеку, де маяком світив одинокий ліхтар в темряві, наблизилося впритул до нашої лісопосадки. І хоча, по задуму офіцера, ми четверо з евак - групи мали розвантажувати машину, а всі інші в окопах чекати - трапилося навпаки. До неї побігла чи не більша половина роти. Я свідомо залишився на місці, повернувшись на бік і роздивляючись як розлітаються в сторони порвані паки з водою, коробки з сухпаями, і більш обережно складаються ящики з бк.
В цей час уява вперто малювала попадання в скупчення солдат чогось важкого. Настільки реально малювала, що доводилося примружувати очі. Благо, через декілька хвилин машину розвантажили, в середину посадили кантужених і хто не міг заскочити на верх. Ті що лишилися, посідали на бмп і вона рушила з місця. Десь за двісті метрів простір розітнув скрегіт від різкого гальмування та відбірні мати, які попри звуки вибухів долинули до нас чотирьох, що лишилися. Певне, чуть не переїхали, або ж, переїхали безумця. 
Ми в той час, як могли, швидко складали до краю лісопосадки привезене, прислухаючись до періодичного дзижчання безпілотника. Коли його звучання зависало над нами, то забігали під захист дерев: падали в коліно, а то й долілиць і перечікували. Безпілотник висів декілька - десяток секунд і забирався геть, аби через хвилину знову повернутися.
Як на мене, занадто довго возилися з привезеним. Про це активно висловлювався, пропонуючи брати що в змозі понести і забиратися звідси. Але Камінь все таки наполіг на своєму і ми все перенесли з дороги під дерева. Опісля, взяли двоє носилок, навантаженні рівномірно бк та їжею і пішли назад полем.