28

Сидячи біля лисячої нори, спостерігав як моя рота гасає окопами туди - сюди, перевіряє рюкзаки і зброю. Я не знав куди вони збираються, тільки припускав два можливих варіанти: штурм, або ж на евакуацію в тил. Спитався в стрімко пробігаючого повз побратима: "Куди ви?", проте прозвучала нерозбірлива відповідь. Здогадувався, що все таки на евакуацію: не було наелектризованої напруги перед боєм.
Декілька побратимів, враховуючи Камня - новоспеченого коммандира евак - группи, також сиділи і не проявляли активності. Це означало, що ми залишаємося, але наскільки? 
Вечір, вже канув в ніч. Під ненависні вибухи дивився на зоряне небо. Почувався втомленим та виснаженим, як фізично так і психологічно. Пробувши цілий день під невпинними обстрілами, здавалося, що повільно з'їжджаю з глузду. Голова, мов би втратила чіткі контури, як наслідок, відчуття ірраціональності навколишнього, сплутані думки і важко зосередитись на теперішньому.
В якийсь момент, мені почулися бадьорі, дзвінкі голоси. Троє молодих воїнів переступили мій окоп, голосно ведучи розмови між собою. Я спочатку хотів їх окрикнути, аби не ходили так вальяжно по верху, а спускалися вниз, під захист землі. Але розумів, що навряд - чи у шумі війни вони мене почують (до звуків снарядів, добавився і гул техніки, що під прикриттям ночі активно проводила ротацію).
Я й не замітив, як все навколо розчинилося в одній картині: завзятих, озброєних до зубів юнаків, які в темряві йшли на зустріч ворогу. Замість того аби в свій молодий вік насолоджуватися життям, вчитися, гуляти містом, вони мужні крокували до межі життя і смерті. Я безмежно захопився побаченим і для мене це стало істинним відображенням цієї війни. Силуети юнаків, ідею та волю до перемоги, котра прямувала з ними плече в плече, впевнений запам'ятаю на все життя.