17

Я проснувся від наполегливого голосу командира відділення. Швиденько піднявся на ноги, поштурхав сусіда, котрому теж сьогодні виходити і в темряві поплентався на верх посадки, до ксп. Було так темно, що нічого не міг перед собою розгледіти, тому виставивши праву руку вперед, йшов по пам'яті. Декілька раз збився з тоненької протоптаної дороги і зайшов в гілля, дряпаючи обличчя.
За десять хвилин ми вже всі були зібрані і чекали на машини, які доставлять нас в Оріхів, а звідти на техніці поїдемо ближче до позицій.
Як часто це буває, машини по нас приїхали тільки через пів - години. Ми відділенням сіли в старий, побитий життям спринтер. Переглянулися один на одного, чи ні в кого не має не контрольованого страху в очах і поїхали до місця пересадки. 
Їхали не довго, хвилин з п'ятнадцять. В Оріхові швидко вивантажилися і відійшли від дороги до гаражів в прихисток, аби особливо не світитися. Там ще раз одне - одного перепровірили по амуніції та боєкомплекту, чи все на місці, або ж міцно "сидить" і не заважатиме при русі. Я помітив, що моя окопна лопата, погано тримається на рюкзаку. Скотч, що її фіксував, вже розійшовся і ручка бовтається. Тут якраз Шершень, командир агсників, шукав хто би з ними поділився лопатою, так як їх розрахунок мав лише одну на чотирьох людей. Я, без зайвих роздумів, віддав їм свою, перед цим отримавши "добро" від коммандира. Наше відділення мало шість лопат на вісім людей, коли вимагалося мати як мінімум чотири. Поки один копає, інший "цинкує" (дивиться аби не підійшов ворог).
Два бмп, не довелося довго чекати. Заскочили на техніку зверху і поїхали в ніч, туди за обрій, де спалахувало та гриміло. На великій швидкості минули асфальтовану дорогу та повернули на звивисту ґрунтову. Ми піхота сильніше вцепилися в броню і побратима поруч. Аби на багаточисельних горбках і ямах ніхто не вилетів. 
Проминаючи згорівшу і розбиту техніку, залишені бліндажі та окопи, подекуди вловлював гидкий гнилий запах людських тіл. Про це відмітять потім і товариші. Чувся запах до межі гарячого заліза.
На точці вигрузки, максимально швидко зістрибнули з "броні" і хутко збираючи речі докупи, направилися в лісопосадку, де чекали провідники. Їх було троє, якраз на кожне відділення. Один із провідників, одразу вимагав, щоб ми не кучкувалися і застрибували до окопів, які тут нариті. Хоча вже не мало хлопців, їх віднайшло, коли в поспіху і на нервах провалилися. Провідник кричав позивні коммандирів, і не міг ніяк докричатися до Сані. Той був глухим після Бахмута, так ще й по посадці відійшов далі.
Саню чекати не стали, одне з відділень вирушило на позиції. Пройти потрібно було поле, яке активно прострілювалося противником. Благо, ще була ніч, день робив цю задачу занадто небезпечною. Коли розтягнувшись, перше відділення зникло в полі, за ними пішло моє.