15

Бмп спинилася в місті Оріхів, на точці пересадки, де чекали водії рот і офіцери. Тут солдат забирали в місце розташування підрозділу. Після важкого бойового виходу, чулися підбадьорливі вигуки: "Мужики ви молодці! Герої!". 
Представник штабу ходив зі списком і провіряв по прізвищу хто повернувся. Також, медики пропонували і надавали медичну допомогу кому вона була потрібна.
Галочку біля прізвища мені поставили, від медиків я відмовився, автомат власнику повернув, то ж сів до Новатора, на якому приїхали мене забрати. За кермом був приємний чолов'яга з позивним "Літній". На свій вік (під шістдесят років), він випромінював молодецький позитив і бадьорість. 
Літній не став тягнути, а з салону витягнув пляшку горілки і налив мені половину одноразового стаканчика. Я випив, а тоді запив запропонованим домашнім компотом. Потім і другий раз перехилив стаканчик з гіркуватим, вогняним вмістом. Водій, звісно, ці два рази складав компанію, п'ючи з горла.
Віз в розташування підрозділу мене командир, тому що Літній, був не в працездатному стані, і приліг в салоні. Командир ненав'язливо розпитував за бойовий вихід, радив не зациклюватися на трагічних подіях, розказував як сам раніше боровся з негативними наслідками для психіки. Я ж одним вухом слухав, відповідав для годиться, але в той час перебував глибоко в собі. Про що думав важко згадати, більше споглядав дерева, які проносилися на швидкості повз. Відмітив, те що їх не поранено осколками. Дивився на рожеве світанкове небо, на якому не чути свисту снарядів.
До місця дислокації їхали хвилин п'ятнадцять. Це була звичайна лісопосадка біля дороги. Зручностей мінімум, але як сильно їй зрадів. Похитуючись, зайшов в наш невеликий наметовий табір, на голові з каскою, в руках з броніком і автоматом. Хлопці в більшості ще спали. Хто не спав, то з цікавістю поглянули на мене. Я кивком голови привітався. Спинився, не дійшовши до свого намету, кинув броню і до п'яти хвилин витріщався поперед себе. Повернувшись до тями, зустрівся поглядом з поваром ксп і командиром. Можливо, їм здалася дивною моя поведінка, мені вона здалася саме такою. 
Нарешті, дібравшись до свого намету, залишив амуніцію на зовні, аби не піднімати шум і не розбудити нікого. Зайшовши до середини, спробував зняти одяг і знайти в баулі рушник з шампунем. Виявилося ще тою задачею, адже рухи мої були розбалансовані.. 
- Єті, як ти? - Спитав побратим, котрий спав в протилежному ряду з краю.Я запевнив що все нормально. - Вчора нам сказали, що Бойко двохсотий і дали пом'янути. А також не має Брабуса і Хоми. - Його голос звучав пригнічено. 
Я нічого конкретного не відповів, адже чудово знав ці новини, а Бойка в евак - группі виносив. Обмежившись загальними фразами - пішов митися. В літньому душі текла цівка холодної води, все тіло боліло, до стертих бедр було боляче торкатися. Але через зусиля помився. І опісля, нарешті ліг, затишно накрившись спальником..