13

Неочікувано, вийшли на точку евакуації раніше, аніж я на це розраховував. Налаштував себе що йти найменше ще кілометр і тут такий сюрприз. Фізрук сказав повернути в поле і ми опинилися перед широким окопом. В ньому чулися знайомі голоси хлопців з попередніх двох групп. Ми приєдналися до них. Попри комманду не кучкуватися, більшість все одно підсвідомо збилися докупи. Я відокремився від юрби на декілька десятки метрів і ліг на купу покинутих броніків, рюкзаків та касок. Поруч мене табунами бігали щури. Вони піднімали такий шум, що уява малювала їх розміром з кота.
Підняв очі в гору і дивився на неймовірно зоряне серпневе небо. В цей момент невгамовні вибухи, стали малопомітним явищем. Чимось, що втратило свою силу. Я вловив, що засинаю і зусиллям волі виринув із забуття. Розумів, якщо зараз приїде евакуаційна бмп, а я сплю, то більшість всього залишусь тут до наступної ночі. 
Розворушити свідомість допомогло, що в купі амуніції на доторк не міг віднайти свій рюкзак. Мені довелося підняти тулуб і озирнутися, перебрати поруч себе речі. Автомати і віднайдений рюкзак поклав під ліву руку, щоб як прийде момент, то одразу вскочити і бігти до техніки.
Навпроти за п'ять метрів помітив силует товариша.
- Брате, в тебе є вода? - Питаю пересохлими губами.
- Відсутня. - Коротко і якось винувато відповів він.
Я й не очікував на ствердну відповідь. Відкинувся на спину і продовжив дивитися в небо.