12

- Єті, ти живий? Не забився? тобі допомогти? - Почувся голос зліва від мене. - Давай іди до нас!
- Хлопці, через декілька хвилин. Я тут нормально. Тільки трохи полежу. - Постарався зробити якомога переконливіший голос. Адже нарешті отримав змогу розпластатися і повністю розслабитись. Хоча й в дивному положенні: я лежав на схилі, голова до низу, ноги до верху, тулуб на боку. 
Бронік, каска, рюкзак з автоматом на спині, добряче мене притиснули. І дійсно минуло декілька хвилин, поки я з чималим зусиллям зміг звестися: спочатку сперся на коліна і лікті, а потім на ноги. Струснувши тулубом аби рюкзак повернувся в рівне положення, я почав шукати автомати в не проглядній темряві, на тлі чорної землі. Один намацав одразу, а другий ніяк не міг знайти. Гаразд, якби свою зброю загубив, але товариша.. Декотрі канцеляри добре винесуть мозок за таку згубу. Хоча, війна все списує. Тим більше, з бойового виходу взмозі принести три калаша замість одного. Але все впиралося в те, що зброя не моя.
Добре все обшукавши навколо, я нічого не намацав рукою. Автомат як крізь землю провалився. Зрозумівши, що сам не впораюся, підійшов до хлопців, що спокійно сиділи в трубах. Новину про згубу, сприйняли як щось, не дуже важливе. Запевнивши, що як виходитимемо то знайдемо. Я сів біля группи, трохи заспокоївшись.
Через декілька хвилин, Фізрук скомандував підніматися, повідомивши перед цим по рації, що ми наближаємося до точки евакуації. Автомат, дійсно швидко знайшовся кимось більш прозорливим і я отримав знову його до рук. Після відпочинку, пішли трохи жвавіше, хоча на одному з поворотів нам довелося залягти по бокам дороги. Перед нами крутилася техніка, а так як це бажана ціль для ворога, краще поруч неї не йти. Та й просто ці вбивчі тонни заліза можуть не зауважити поруч людей та розчавити. 
Дочекавшись поки техніка забереться звідси ми покрокували далі своїм відділенням, штовхаючи тачку з померлим.