11

Час перепочинку, між пройденими короткими дистанціями, зростав. Померлий на ношах, по відчуттях набирав вагу, а ми, навпаки, слабшали та ще більше втомлювалися. Хоча, я зараз йшов попереду евак группи, але сам ледь витримував, аби не впасти і залишитись так лежати. Два автомати товаришів, ніяк не міг зручно взяти, вони, як на зло, були без пояса аби закинути їх за спину. Весь час випадали з мокрих, стертих до крові долонь. Я вже картав себе, що не перевірив, чи хоча б не заряджені вони. Кулемет, благо, забрав побратим що йшов поруч.
Через двісті з половиною метрів, нам посміхнулася доля, ми натрапили на господарську тачку. Перемовившись, швидко дійшли спільної згоди, що штовхати тіло на колесах буде легше аніж нести його. Переклали померлого в тачку і вже не четверо а двійками, так само змінюючи один - одного, поштовхали.
Ми намагалися бути уважними, аби не пропустити в темній малознайомій місцевості потрібний поворот. Зв'язківець стверджував що знав дорогу і нам двом попереду підказував якщо де треба було зійти на ґрунтовку, або повернути.
Також ми орієнтувалися по розбитій техніці.   Знищені бойові машини не рідко є маяками і шляховказівниками, про які напередодні попереджає командування.
Позаду группа спинилася, я це замітив коли віддалився на п'ятдесят метрів вперед. Подумав, що так довго переводять подих, але як виявилося, хтось з хлопців знав, що тут є великі водостічні труби під дорогою і там можна в безпеці перепочити довший час. Коли побратим знайшов потрібний сховок то погукав. Я неймовірно зрадівши можливості нормально перепочити, посунув за іншими. В темряві блукав край дороги, в сухому зіллі не взмозі розгледіти спуск вниз. Шукаючи його, зробив необачний крок і полетів до низу. Далеко не впав, проте два метри просунуло. Автомати по зрадницьки вилетіли з рук. Перед своїм обличчям, беземоційно побачив сухі стебла навколо і чітко зрозумів, що ближчі декілька хвилин я точно не зможу підвестися.